Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

Тим часом між Самсоновим і Олесем точилася жвава розмова.

— А хороше отак мандрувати, — говорив замріяно Олесь. — Пригоди щоб були, небезпека. — Він раптом схопив Самсонова за лікоть. — Скажіть, Ілля Григорович, чому ми змінили маршрут? Ми ж збиралися спочатку пройти через льяноси [4] Льяноси — рівнини в басейні р. Оріноко. , а тепер їдемо одразу на верхнє Оріноко.

— Хочеш знати?

— Ще б пак! — Олесь посуворішав. — Розкажіть! Якщо це таємниця, я нікому ні слова!

Самсонов поклав хлопцеві на плече руку, зазирнув йому в очі.

— Ніякої таємниці немає, Телесику, — сказав по хвилі. — Раніше ми були тільки науково-дослідною групою, а тепер взяли на себе ще й функції рятувальників.

— Кого ж ми будемо рятувати? — Олесь весь насторожився. — Чого ви мовчите? Ви боїтеся звірити таємницю? А казали, що ми справжні друзі!

— Так, ми з тобою друзі, — посміхнувся до нього Самсонов. — Я не хотів тебе даремно турбувати, але коли наполягаєш — слухай. Професор відгукнувся на прохання голландської академії наук і через доктора Сундстрема передав їй свою згоду докласти сил до врятування сміливого голландського вченого. Ми будемо розшукувати Ван-Саунгейнлера.

— Значить, ми підемо через найглухіші нетрі Оріноко? — прошепотів Олесь.

— Так, Телесику, ми висадимося північніше Касік'яре і помандруємо сельвою. Можливо, досягнемо гірських хребтів біля Ріо-Падамо. Десь у тому районі впав літак Ван-Саунгейнлера. Ми будемо питати про нього в індійських селищах, в поселеннях каучеро, на річкових причалах. І я певен, що ми знайдемо цю мужню людину. У твого батька є телеграма, яку він одержав із Москви у відповідь на свій запит. Уряд дозволив нам провадити розшуки.

Олесь тільки глибоко вдихнув повітря. Розшуки вченого… Гірські хребти біля Ріо-Падамо… Найглухіші нетрі верхнього Оріноко…

У нього виникла безліч питань, і він квапився викласти їх перед Самсоновим. Чи буде в них зброя? Хто їм допомагатиме? Скільки часу вони пробудуть у сельві? Чому Бунч такий збентежений? Невже він боїться? Це правда, що індійці верхнього Оріноко займаються продажем людських голів?

Потім, вислухавши пояснення Самсонова, він раптом стих, заспокоївся, поринув у власні роздуми.

Самсонов пішов під тент.

Небо на заході швидко червоніло. Сонце розтоплювалось у кривавій імлі і, втративши свої обриси, перетворювалось на видовжену багряну брилу.

В повітрі різко посвіжішало. Наступав тропічний вечір.

Олесь повернувся спиною до річки, сперся ліктями на бильця й окинув очима кораблик. Під брезентовим тентом у гамаку сидів Бунч. Біля нього в плетеному кріслі батько перегортав якісь газети і щось швидко записував у блокнот. Ці газети йому вдалося роздобути ранком в одному селищі у місцевого священика, і вони чомусь одразу насторожили й стурбували його. Він показував їх Бунчові, про щось розповідав йому, потім знову й знову перечитував їх.

Олесь перевів погляд на капітанську рубку. Сухорлява постать Пабло чітко вирізнялася на тлі неба. Капітан вів корабель на захід, за сонцем, і розпечений обрій був для нього величним орієнтиром.

Білі стіни палубних надбудов злегка рожевіли в сонячних променях.

Раптом різкий гудок розітнув річкову тишу. Неподалік від «Голіафа» Олесь побачив пасажирське судно, біле, охайне, з різко окресленою ватерлінією.

«Мабуть, рейсовий корабель розвозить робітників каучукових плантацій», — подумав він.

Капітан Пабло дав дві довгі сирени й застопорив машину. Під кормою завирувала вода, важка хвиля вдарила з лівого борту, й «Голіаф» якось боком, ніби налякане звірятко, став наближатись до гордовитого красеня.

Корабель спинився. Це був двоярусний пароплав із просторою палубою, геть захаращеною пасажирами, клунками та громіздкими тюками. Корабель віз велику партію робітників каучукових плантацій — каучеро. З своїми сім'ями й мізерним скарбом збирачі каучуку перебиралися на нові місця. Обличчя у них були виснажені, темні, вилицюваті. По палубі повзали малюки, череваті, галасливі, неначе сліпі кошенята. Олесь мимоволі звернув погляд на одного хлопчика, який з натужним криком сіпав свою матір за спідницю. Діставши добрячого ляпаса, дитина підвелась на свої криві ніжки, підійшла до клітки з курми, що висіла тут же на стіні, й почала штрикати в щілину паличкою.

Трохи оддалік стояла молода пара — мулат і мулатка. Молодий робітник у крислатому сомбреро награвав на гітарі, дівчина співала щось тужливе й монотонне.