Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

— Друга, третя — все це не те, — задумливо мовив Бунч. — Ну, гаразд, Василю Івановичу, коли буде можливість, я покличу вас.

Минула година, друга… Сонце стояло в зеніті. Ліс дрімав, огорнутий легким серпанком. Річка виблискувала.

Бунч трошки занедужав. Не скаржачись нікому, ліг у свій гамак і попросив холодної води. Капітан Пабло приніс йому повний кухлик. Виявляється, у нього на самому споді в трюмі стояв бутель з водою.

— Що з вами, Кириле Трохимовичу? — допитувався в Бунча Крутояр. — Може, у вас лихоманка? Ви, звичайно, лежіть, а я піду до хворої…

Бунч посміхнувся самими куточками зблідлого рота.

— Ідіть подивіться на неї, але не будіть. Вона знову заснула. їй стало легше. Признаюсь вам, колего, я їй влив кров, свою кров, і трохи боявся. У мене перша група, годиться для всіх, але, знаєте, чого не трапляється…

— Ви влили їй свою кров?!

— Що ж тут дивного, — знизав плечима Бунч. — У вас друга група, в Іллюші, здається, теж друга, ви так казали, а в мене перша. Не вмирати ж жінці!

Професор Крутояр взяв у свої долоні товстеньку Бунчову руку й мовчки потиснув її. Що він мав йому ще сказати?! Добрий, буркотливий Бунч!

Капітан Пабло прийшов під тент. У нього замкнене, трохи сердите обличчя. В тоненьких рисках біля рота заховалась рішучість. Він сказав, що треба залишити «Віргінію». Можуть бути неприємності. Встряне поліція…

— Ні, ні, Василю Івановичу, — запротестував Бунч, почувши, чого хоче капітан. — Скажіть йому: зачекаємо ще годину. Скоро прокинеться хвора. Вона просила не відчалювати. Хотіла щось розповісти, але не встигла. Заснула в мене на руках.

Мандрівники зібрались під тентом. Стояла нестерпна задуха. Двічі налітала коротка тропічна злива. Грозові кольору синьки хмари повзли з-за лісу. Спалахували блискавиці. За густою дощовою пеленою ховався берег.

Потім раптово, наче за вказівкою таємничого диригента, злива припинялась, і сонце заливало золотим промінням розморену, огорнуту туманом ріку.

Прийшов Сільвестер і приніс сніданок: засмажену рибу піраруку та сухі коржі з маніокового борошна, їсти не хотілося, але Крутояр перший, показуючи приклад, узяв невеличкий шматок риби і почав їсти. Заходилися біля їжі й інші. Треба було підкріпитись, бо на них чекав важкий день.

«Віргінія» сумно тулилась до лівого борту «Голіафа». Зрідка, підхоплена хвилею, вона терлася об дерев'яну обшивку корабля, немов хотіла нагадати про себе.

На її палубі все ще лежало тіло забитого матроса. Мушва кружляла над ним.

— Сеньйор Крутояр! — почувся раптом голос Пабло, і сухорлява постать капітана з'явилась під тентом. Крислатий бриль зсунувся йому геть на потилицю.

— Знову новина? — Крутояр неквапом підвівся з гамака.

— Так, сеньйор, — швидко заговорив Пабло. — Якщо ми не відчепимось від цієї клятої посудини, нам не минути лиха. Ви подивіться, що мої хлопці надибали в її відсіках.

В ту ж мить матрос-мулат ввів під намет стрункого індійця років вісімнадцяти, із зв'язаними руками. Він був голий і мав на собі лише вузенький поясок на стегнах, його глибокі темні очі з ненавистю дивились на Крутояра. Чорне волосся, гладеньке, немов змащене жиром, спадало юнакові на плечі.

— Я йому розв'язав ноги, а то він не міг іти, — сказав Пабло.

— Розв'яжіть йому руки. Де ви його знайшли?

Пабло розповів, що індієць лежав в одному з темних закутків трюму і Фернандо випадково зачепився за нього ногою.

— Як ви гадаєте, хто він? — запитав професор.

Пабло розвів руками, його рот скривився в презирливій гримасі. Звідки йому знати, що це за нехрист? Погане індійське кошеня!

Та індієць, раптом підкинувши голову, вигукнув іспанською мовою:

— Я не робив вам поганого. Я добрий індієць племені тауліпанг. — Він стояв з високо закинутою назад головою і зневажливим поглядом дивився на присутніх.

— Як тебе звати, хлопче? — спитав його доброзичливим тоном Крутояр.

— Я не можу сказати вам імені, сеньйор, — відповів індієць, не міняючи своєї гордовитої пози.

Олесь сіпнув за рукав Бунча.

— Ну й смішно ж він говорить… Справжній індієць. Дикун?

— Ні, Олесю, народ тауліпанг — напівцивілізований, — пояснив Бунч, з неприхованим захопленням роздивляючись молодого індійця.

Юнак, очевидно, збагнув, що потрапив до людей, які не бажають йому нічого поганого, і трохи заспокоївся. Крутояр говорив із ним по-батьківськи спокійно, розважливо, привітно посміхаючись у свої пишні вуса. Олесь стояв перед ним і з захопленням ловив кожне слово.