Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

— З річки — в печеру, з печери — у вузький прохід, далі стежка, — заплющивши очі замріяно повторив Олесь.

— Ти що, мариш? — посміхнувся Самсонов. — Читай! Куди вони там попливуть далі.

— Дивіться, як його взяло! — кивнув професор. І раптом тінь якоїсь здогадки промайнула на його обличчі. Він нахмурив брови. — Невже це та гора?

Олесь розплющив очі. Батько дивився повз нього, серйозний, зосереджений.

Ліхтар під тентом скупо освітлював обличчя присутніх. Комашня густим роєм кружляла навколо скла. Від легких поштовхів ліхтар погойдувався, і на білій стіні капітанської рубки сновигали чудернацькі тіні.

— Ай справді, — нерішуче мовив Олесь. — Гора Комо?!

В професорових очах спалахнули веселі іскорки. Важка батькова рука лягла синові на коліно.

— Можливо, ти маєш рацію. Самсонов весело сплеснув руками.

— Невже це правда, професоре? Ану, дай сюди книгу, Телесику.

Книга пішла по руках. Перегортали жовті, неначе пергаментні, сторінки, розглядали дивні з закарлюками іспанські букви.

— Дивіться, карта! — вигукнув раптом Бунч.

Карта рясніла безліччю всіляких позначок, стрілок, кружечків.

Олесь почав розбирати окремі написи. То були назви маленьких річок, порогів, гірських перевалів, усе незнайомі й чужі, навіть для добре обізнаного в географічних премудростях Іллюші Самсонова.

— А оце що? — допитувався Іллюша, тицяючи пальцем то в той, то в інший напис. — Ну, а це? Ось, ось, читай краще. Як ти кажеш? Ні, не знаю. А тепер прочитай мені тут: Ріу-Негро?

Професор подався всім тілом уперед.

— Де Ріу-Негро?

Знайшли Ріу-Негро. Олесів палець поповз по чорній лінії, віддаляючись од могутньої Амазонки. Нарешті ріка круто пішла праворуч і враз…

— Ось вона — священна гора індійців Комо, — прошепотів Олесь.

— Так, гора Комо, — впевнено повторив за ним професор. — От вам і писанина святенника. Хто б міг подумати!

Того вечора розмови під тентом точились довго, аж поки втомлений Пабло не спинив мотора і, кинувши якір, не пішов спати. Книжка, про відважного Орельяно була дочитана до кінця. Особливо значимими здалися всім останні слова розповіді:

«Благородний Орельяно не відшукав казкової країни Ель-Дорадо. Але, підтримуваний богом, він знайшов у собі мужність і силу проникнути в саме серце великого, оповитого тисячами таємниць континенту. За ним по Амазонці й Ріу-Негро пішли вірні захисники гробу господнього. Кращі з кращих слуг апостола Петра заснували свої общини в найглухіших закутках Нового Світу, вселили віру в серця беззахисних дітей природи, сотворили велику службу на славу Всевишньому. І навіть у царстві жорстоких людей Маноа вони побудували свої монастирі. Силою слова божого й могутністю меча вони приборкали непокірних, загасивши назавжди жертовний вогонь на вершині поганської гори. Таємний прохід у печеру, яким тільки й можна було дістатись до вершини, було засипано, завалено камінням, останніх нащадків з роду касіків, що знали таємницю жертовного вогню, — знищено».

Бунч, який досі тільки скептично посміхався, сплеснув руками й здивовано вигукнув:

— Та ми ж відкрили велику таємницю. Якщо хочете знати, ця таємниця…

— Ця таємниця, дорогий колего, — м'яко урвав його професор, — на жаль, не має вже ніякої практичної цінності. Хіба що я зможу використати її для якогось етнографічного дослідження. От і все. Або колись скажу друзям: знаєте, чого тільки не трапляється на білому світі — знайшли ми стареньку книжечку, а в тій книжечці якийсь ченець розкрив переді мною дивне диво. Щоб жертовний вогонь на горі Комо не будив сум'яття в душах туземців і не кликав їх до боротьби за волю, щоб забули індійські воїни про звитяжних своїх пращурів, служителі апостола Петра закрили єдиний прохід до гірської вершини. Так одна легенда породила іншу: доки була країна вільною, на вершині гори Комо щороку спалахував вогонь свободи. Коли ж чужинська нога ступила на цю землю, добрий дух покинув заповітну гору до кращих, радісніших часів.

Крутояр потягнувся рукою до вуса і стримано посміхнувся, йому стало трошки ніяково за свою патетичну тираду.

— Значить, з Амазонки є прямий шлях до Оріноко? — спитав Олесь і подивився на географа.

Самсонов наче ждав цього запитання. З властивою йому бадьорістю, він став пояснювати:

— Чудесний шлях, мій друже. Нижче міста Таматама від Оріноко відділяється рукав Касік'яре, який далі з'єднується з Ріу-Негро. А Ріу-Негро — це вже притока Амазонки. — Іллюша зробив у повітрі широкий жест, неначе провів пальцем по артерії невидимої річки. — Коротше, басейн Оріноко зв'язаний із басейном Амазонки судноплавною трасою. Це чудовий водний шлях.