Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

Професор не ворухнувся.

Тоді капітан Пабло схопив його обіруч за плечі і, немов пробуджуючи від сну, щосили трусонув.

— Негайно всім в трюм! — закричав розпачливо. — Кураре! Чуєте, сеньйор професор! Кураре!

Страхітливе слово ніби електричним струмом пронизало Крутоярів мозок. Він більше нічого не бачив, нічого не чув. Треба було якомога швидше сховатися в трюмі, доки індійці не випустили своїх стріл, змащених отрутою.

Збігаючи по східцях на палубу, професор, спробував заспокоїти себе: все може скінчитись набагато краще, ніж здається капітанові. Все може бути зовсім просто… Зовсім просто… І чому саме кураре? Хіба індійці вимагають від них що-небудь?

Бунч, Самсонов і Олесь, почувши вигук капітана, сполошилися. Біолог, мерзлякувато втягнувши голову в плечі, перший кинувся до дверей трюму.

— Спускайтеся швидше! — наказав Крутояр, підбігаючи до них… — Індійці, здається, замислили щось недобре. Ану, Олесь, негайно в трюм!

Всі зайшли до тісного трюмного приміщення, що правило за кают-компанію. Посідали на дубові лави попід стінами. Сторожко почали прислухатись до невиразних звуків, які долинали ззовні.

«Чого ми зайшли сюди? — думав Олесь. — Невже індійці можуть щось заподіяти нам? «Голіаф» витримає напад сотень пірог».

Раптом у моторному відсікові щось загарчало, пролунав різкий скрегіт. «Голіаф» на мить завмер і потім, немов передихнувши, заревів з подвоєною силою. Корпус «Голіафа» гойднувся праворуч, ліворуч, підлога під ногами Олеся попливла кудись убік, і він щосили вдарився головою об стіну. Сині й жовті кружала попливли перед ним. Хлопець простягнув поперед себе руки і, ніби тонучи в чорній безодні, впав на підлогу.

— Ай, ай, сюди! — забідкався біля нього Бунч. — Води йому. Швидше води!

Води в трюмі не знайшлося. Самсонов прожогом вискочив на палубу. Зачерпнув воду з бачка, що стояв під тентом, і побіг назад до дверей. Але не встиг відчинити їх. Майже біля самих його ніг висунулись з-за борту дві голови. Темні очі люто дивились на географа.

Індійці, мабуть, теж розгубились, побачивши перед собою могутнього білолицього велетня, бо один з них судорожно розкрив рота і розтулив пальці руки, якою тримався за борт. Голова його зникла. Він полетів у воду.

Другий, подолавши в собі раптовий страх, вискочив на палубу. Він був невисокий на зріст, короткошиїй, з кирпатим приплюснутим носом.

— Ау тен! Ау тен! — вигукнув він і, ввібравши голову в плечі, пружним котячим кроком став наближатись до Самсонова. В лівій руці він тримав коротенького ножа.

Самсонов, не роздумуючи, вдарив індійця в пах. Той судорожно ковтнув повітря, випустив з рук ножа і впав навзнак за борт.

«Голіаф», перекинувши кілька пірог і прискорюючи ходу, вилетів на відкриту річкову гладінь. Індійці лишились позаду Хмара стріл полетіла в корабель, але жодна з них не досягла палуби.

Олесь, який швидко прочумався, не міг довше всидіти в задушливому трюмі. Інстинктивно він збагнув, що на палубі відбулась баталія. Про це передусім свідчило обличчя молодого географа. З білими плямами на вилицях, рясним потом на лобі, воно видавало непогамоване хвилювання.

— Хай іде, — заспокоїв Самсонов професора, який не хотів випускати сина з каюти. — Дикуни й справді думали забратись на корабель. Молодець Пабло, вивів свого «Голіафа» з біди.

Олесь вийшов на палубу. Вдалині маячили темні смужки індійських човнів. Вечір западав швидко, майже без сутінків. На східному небокраї з'явились перші зірки.

Раптом Олесь почув якісь схвильовані голоси по той бік капітанської рубки. Хтось ніби борсався.

Хлопець перебіг туди. Широкоплечий, міцний, як дуб, матрос Сільвестер душив індійця. Власне, це був хлопчак років п'ятнадцяти, худенький, кістлявий, з переляканими очима. Він лежав під велетнем Сільвестром і безпомічно скиглив. Сільвестер лівою рукою тримав його за горлянку, правою бив навідліг по голові, потім, схопивши у себе на поясі ножа, заніс його над головою для останнього удару.

Відточене лезо спалахнуло перед Олесем, немов блискавка. Одним стрибком він подолав відстань, яка ще відділяла його від Сільвестера, і схопив матроса за широкі м'язисті плечі.

— Сільвестер, не вбивай його!

Від несподіванки матрос аж зойкнув. Йому здалося, що це злий дух обплутав його тіло. Він увесь розслаб і, втягнувши голову в плечі, глянув на Олеся.

— Сеньйор, ви не хочете смерті цього негідника? — пробелькотів він.

— Не вбивай його, Сільвестер.