Андрій Подволоцький - Поки Бог спить

— Га-га! Славетні лицарі! — зневажливо пхикнув Убийвовк. — Не слухай базікання п’яних зброєносців, а слухай мене. Круль англійський схибнутий на війні; його братець ледве випер його з країни у цей похід, бо боявся міжусобиць. Пилипко, круль франків… Хоч і тече в його жилах частка крові Ярославової, та він — ревний папіст, хоче всіх навернути у латинську віру, а ні — голову з плеч. Рудобородий же просто тварюка. Примучив велетів, поморян, лютичів і тягне свої лапи до наших земель.

— Тоді навіщо ви самі пішли у цей похід? — здивовано запитав Данько.

Убийвовк широко посміхнувся.

— Я іду не тільки битися, а й спостерігати, як б’ються інші. Чує моє серце — ці зайди, — Боримир кивнув на «визволителів», — скоро полізуть і до нас.

— Що ж ви видивилися? — зацікавлено і трішечки кепкуючи, мовив Данько.

— Що?.. Он глянь праворуч. Бачиш того німецького кнехта?.. Ну, той, що п'є пиво біля діжки… Він озброєний здоровезним мечем. Страшний меч, але в густій січі майже безпорадний: битися треба дворучно, а в тісняві це непросто. Таким мечем можна тільки рубати, а колоти неможливо. До речі, перед битвою з сарацинами притороч до сідла сарацинський меч — він набагато легший і тонкий, наче шило. Сарацини не носять важкі панцирі, тому вони рухливі, але майже беззахисні перед колючим ударом. Поглянь ще. За пасом у кнехта бойова сокира…

— Така маленька?

— Це франциска. Нею не б'ються, а кидають. Є в німців більші бойові сокири, також дворучні. На сокирах вони битися мастаки, нашим не поступаються. На палицях також добре б'ються. Та найбільше полюбляють молот: і панцир можна розбити, і руку зламати.

Відчувши, що його пильно роздивляються, кнехт підняв свої осоловілі очі і щось незадоволено прогорлав. Боримир, не довго думаючи, тицьнув йому здоровезну дулю мало не під носа, і спантеличений вояка розгублено закліпав очима від такої шани. Поки німець допетрав, що і до чого, русичі вже розчинилися в натовпі.

— Або ще… Данько, ти бачив англійців?

— Так. Подейкують, вони вправні лучники.

— Найвправніші. І горе тому війську, яке опиниться під смертоносним дощем їхніх стріл, — ватаг рубонув долонею повітря, — розметуть вщент!

— А франки? Чим вони сильні? — захопився Данько. Боримир почухав потилицю.

— Є й у франків своя гордість. Пішли покажу.

Зайшовши до якоїсь зброярської крамниці, Убийвовк очима вказав на чудернацький лук.

— Бачиш? Це — самостріл, а по-їхньому — арбалет [26] Уперше арбалет був заборонений Другим Латеранським собором у 1139 р. як «смертоносна зброя». Його дозволялося використовувати тільки проти бусурман. Наприкінці XII ст. папа Інокентій III поновив заборону. Цим же Собором був заборонений «грецький вогонь». Щоправда, обома видами зброї користувалися ще досить тривалий час. . Б'є напрочуд потужно і влучно — краще, ніж звичайний лук. Римський папа заборонив застосовувати самостріл у битвах між християнами, а тільки супроти бусурман. Пилип Святенник вже створив великий загін, який озброїв самострілами, і навіть призначив над ним гросмейстера. Іншим королям таке не до снаги — дорого.

— А ромеї?

— Ромеї? Не скажу, що вони воїни кепські, але їхня головна зброя — це отрута в чаші з вином. Скільки воєн вони так виграли! А ще — надзвичайно вони хитрі та придумкуваті. Човни великого князя Олега Старого вони попалили якимсь бісовським вогнем, що навіть у воді не гасне! Правду кажу тобі. А як готувати той вогонь — це їхня найбільша таємниця. [27] «Грецький вогонь» — наймогутніша до появи пороху зброя, була винайдена у 660-х роках греком Каллініком, техніком і архітектором із сирійського міста Геліополя. Запальну суміш метали або в горщиках зі спеціальних знарядь, або з особливих пристосувань, що іменувалися «сифонами». УХ столітті візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у «Міркуваннях про державне керування» писав, що «грецький вогонь» є особливою державною таємницею і що, якщо варвари почнуть дізнаватися про його склад, варто відповідати, що рецепт суміші вручив їм (ромеям) ангел. Згодом «грецький вогонь» навчилися гасити сечею (!) та оцтом.

— Боримир?! Це ти? — раптом пролунав за спиною незнайомий голос. Убийвовк і Данько озирнулися і побачили добре вдягненого чоловіка середніх літ, здорового та гладкого, з усього видно — купця.

— Вадим?! Ех, скільки років ми з тобою не бачилися. — Друзі обійнялися.

— Знайомся, Данько. Це мій давній приятель — Вадим Купихутро.