Андрій Подволоцький - Поки Бог спить

— Хто тут?

— Заспокойся, аміго. Побережи сили. Вони тобі ще знадобляться.

Спалахнув каганець, і в непевному його світлі Конрад розгледів обличчя… О майн Гот! Та це ж Один із Тринадцяти Безсмертних [21] Член колегії виборників, що обирала гросмейстера ордену. ! Магістр [22] Ієрархічна драбина ордену мала такий вигляд: гросмейстр, якого вибирали довічно, — генеральний капітул (уряд) — магістри (намісники провінцій) — пріори (керівники філіалів) — комтури (коменданти фортець) — лицарі. Леонський та Кастильський дон Рамірес Меркадо.

— Дон Рамірес? — Конрад не міг приховати свого збентеження. — Ви… тут…

Дон Меркадо задоволено вишкірив свої білі зуби.

— Орден ніколи не забуває своїх вірних братів, чи не так? А тим паче тих, хто самовідданою службою довів своє право називатися тамплієром. Як ось ти, брате Конрад Гуннар.

— Я дуже схвильований вашими словами, брате магістр. Не знаю, чи заслужив я їх?.. — Думки Конрада ще плутались, але потроху він приходив до тями. Навіщо магістр, член колегії виборників, прибув у Дель-Перейро, коли він має бути у Толедо або й у самому Парижі?

— Брате Конрад, лягай. Тобі треба ще трохи відпочити. Зараз ти блідий, наче місяць. — Дон Рамірес знову посміхнувся. Гуннар підкорився цьому напівжартівливому наказові, бо покора — то перша чеснота тамплієра. Брат Рамірес примостився поряд, на похідному килимі. Від нього добре війнуло потом та конячиною — певно, магістр був тільки з дороги.

— Чи заслужив ти мою похвалу, кажеш? — продовжив розмову дон Меркадо. — Звісно, заслужив. Після твоєї перемоги над доном Густіосом до наших лав стануть десятки… Ба! навіть сотні лицарів із Кастилії, Наварри та Арагону. Кожен хоче відчути себе переможцем. А ти своєю перемогою тільки зміцнив славу нашого Ордену. За цю заслугу Орден своєю владою надає тобі звання комтура.

— Не мені, а імені Його! [23] Традиційне привітання тамплієрів — лицарів Храму. — радісно відгукнувся граф Гуннар. — Я лише виконав наказ пріора Муньо Антолінеса. Треба було провчити цього хвалька Дієго Густіоса, а разом і всіх лицарів Калатрави.

— Ось і добре. На жаль, брате мій, не довго тобі відпочивати. Ходять чутки, що лицарі Калатрави хочуть помститися за загибель свого бойового побратима. Тому вирішено відправити тебе, брате Конрад, у безпечне місце. Ти поїдеш до Тулузи. Там саме збирається весь цвіт лицарства, щоб іти у новий хрестовий похід.

— Мене відправляють до Святої Землі?

— Так. Але спочатку ти поїдеш до Константинополя, де зустрінешся з абатом монастиря Св. Бенедикта Алоїзіо. Йому ти передаси ось цей лист, — дон Меркадо дістав із-за пазухи невеликий сувій і протягнув його лицарю. — Абат наш вірний прихильник, він і утаємничить тебе у справу.

— Я негайно ж накажу осідлати Іггдразіля і рушу до Тулузи!

— Не гарячкуйте, брате мій! — дон Меркадо доторкнувся до хворої руки Конрада, і лицар скривився від болю. — Зараз тобі сідати на коня не можна. Та я привів із собою кілька інохідців [24] Iноходець — кiнь, який бiгае iнохiддю, коли одночасно виносяться обидвi правi, а потiм лiвi ноги. Завдяки iх м'якому бiгу цих коней використовували для перевезення поранених. і зараз брати прилаштовують ноші. А твій кінь хай поки трохи відпочине. — Меркадо знову посміхнувся. Граф Гуннар зрозумів, що магістр глузує з нього. На давній германській мові «Іггдразіль» означало «кінь Ігга». А Ігг — «Страшний» — це ім'я-прізвись-ко Одіна. «Чортів Меркадо! — розізлився Конрад. — Звідки він знає?» Новоспеченого комтура могли звинуватити у гордині — аякже! вважає себе за найстрашнішого; а то і поганстві — поклонінні язичеським богам. За таке можуть і голову зняти! Своїм жартом магістр водночас підкреслив і прихильність до нього, і ту прірву, що розділяла молодого комтура і визначного магістра.

Під ранок невелика процесія братів-тамплієрів разом із Конрадом покинула містечко Дель-Перейро і рушила на північ.

Царгород, і так велелюдний, із приходом воїнів Христових перетворився на суцільне людське пекло. Усюди гомін, лайка, іржання коней, скрип возів…

Хрестоносці добиралися до Царгорода трьома шляхами.

Річард Левине Серце на чолі своїх вірних пуатуйців, анжуйців, нормандців, англійців, шотландців та валлійців морем із Марселя одразу ж рушив до Єрусалима, побешкетувавши дорогою на Сицилії, оминувши Крит та захопивши Кіпр.