James Fenimore Cooper - Зверобій

– Те різне, що я чував про старшу сестру, мені не вельми до душі. Такі дівчата мені не до вподоби, – байдуже кинув Натаніель.

– Якого біса! Як ти смієш патякати про Джудіт Гаттер! – заричав розлючено Марч. – Ти ще жовторотий пуцьвірінок, що ледве очі розплющив. Та на Джудіт задивлялися чоловіки, коли їй було лише п’ятнадцять, тобто ще п’ять років тому, а потім і взагалі не стало відбою від залицяльників. Та вона й плечем не поведе у бік такого шмаркача, як ти!

– Увесь цей твій запал марний: зараз червень, і на небі жодної хмаринки, Непосидо, – посміхнувся Звіробій. – А втім, тепер я розумію, чому ти постійно повертаєшся до цього озера.

– Я прощаю твоє невігластво… – пробуркотів Марч і тієї-таки миті з добродушним сміхом вигукнув: – Не варто нам сваритися через вертихвістку тільки тому, що вона випадково уродилася гарненькою! Джудіт створена для чоловіка, у якого давно прорізалися всі зуби, тож безглуздо мені бачити в хлопчакові суперника… Скажи краще, що саме розповідали делавари про цю вітрогонку? Урешті-решт, індіанець може судити про жінку не згірше, ніж білий.

– Я чув, що вона гарненька, розумна, не вульгарна, проте легковажна і занадто полюбляє, коли навколо неї в’ються залицяльники.

– От дияволи! Дехто вважає, що червоношкірі вправні тільки в полюванні та війні, але я тобі скажу: на чоловіках вони знаються так само добре, як на бобрах, а на жінках – іще краще. Вдача Джудіт достеменно така! Щиро кажучи, приятелю, я одружився б із цим дівчиськом ще два роки тому, якби не особливі причини. І перша з них – її легковажність.

– Я віддаю перевагу лісу – він ніколи не зрадить. – Мисливця не надто цікавила ця тема. Проте, відчувши що Непосида цілком щирий, він поцікавився: – А яка ж друга причина?

– Я не певен, чи схоче вона піти за мене. Часом я зарікаюся з’являтися на озері, та не ладен із собою нічого вдіяти…

– Спробуй забути цю дівчину, Непосидо.

– Це легше сказати, ніж зробити… І годі вже про неї, приятелю. Хай тебе це не обходить. – Марч нахилився зав’язати торбинку і зі смішком додав: – Старому Томові легше жилося б із однією Гетті. Менше клопоту. Молодша не така жвава й гарненька, як її сестричка; на додачу ще й трохи дивакувата, зате спокійна й надійна.

– Про Гетті Гаттер делавари мені нічого не казали, хоча обидві ці птахи з одного гнізда…

– Не дивно. Порівняно зі своєю сестрою Гетті всього лише миловида дівчина. Її мало хто бачив. Плавучий Том її любить, та й Джудіт піклується про сестру. Але мені здається, Гетті просто дурненька. Тому і збивається зі шляху – то в один, то в інший бік. Одначе цього досить, щоб бодай раз накоїти лиха… – Гаррі Непосида замислено окинув похмурим поглядом німотний лісовий простір. – Знаєш, Звіробою, для мене буде справжнім жахом дізнатися після шестимісячної розлуки, що Джудіт уже заміжня…

Мисливець промовчав.

Із рештками провізії було покінчено, з розмовами теж, і Непосида заявив, що час рушати в дорогу.

Завдавши собі на плечі клунки і прихопивши рушниці, Звіробій та Гаррі Марч полишили залиту сонцем галявину і знов пірнули в гущавину лісу.

Непосида безпомилково відшукав стежку, і тепер обидва подорожні впевнено простували вперед. Іти їм залишалося недовго.

У лісі панував напівморок, проте обидва легко ступали сухим і твердим, не захаращеним вітроломом, ґрунтом. Пройшовши близько милі, Марч зробив знак зупинитись і почав уважно роззиратись, іноді затримуючи погляд на стовбурах повалених дерев.

– Здається, те саме місце, – нарешті мовив він. – Три сосни, біла береза з поламаною верхівкою… Проте не видно ні скелі, ні тих гілок, що я…

– Зламані гілки – негодяща прикмета для позначення стежки, – перебив Непосиду мисливець, – вони рідко ламаються самі, тож викликають підозру. Індіанці довіряють їм тільки за мирних часів та на второваних стежках. А дерева скрізь ростуть не поодиноко.

– Твоя правда, Звіробою, але треба враховувати їхнє розташування. Дивись: ось дуб і поряд із ним гемлок. Я чудово запам’ятав цю парочку.

– Поглянь – неподалік іще один дуб поруч із гемлоком. Тут таких парочок повно. Усі ці дерева в лісі не дивина, і, боюся, Непосидо, тобі легше спіймати бобра чи вполювати ведмедя, ніж бути провідником у такій місцевості… Стоп! Ось, здається, справжня прикмета. Придивись уважніше… Бачиш дивної форми молоде деревце? Засипана снігом рослина полягла під його вагою і ніколи не змогла б самостійно знову випростатись і зміцніти. Їй допомогла людська рука.