Олександра Шутко - Гарем османських султанів. Доба «жіночого султанату»

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

В оформленні обкладинки використано картину Ж. Деленкура «Сцена в гаремі»

© Шутко О. Є., 2021

© DepositPhotos.com / vidarnm, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021

Кандидат мистецтвознавства, письменниця Олександра Шутко є авторкою досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія», «Жіночий султанат: влада та кохання», біографічного нарису для дітей «Роксолана», а також роману-трилогії «Хатідже Турхан».

У цій книзі йдеться про історії кохання не лише найвеличніших жінок османських султанів за доби «Жіночого султанату»: Роксолани, Міхрімах, Нурбану, Сафіє, Кьосем і Хатідже Турхан, а й менш знаних мешканок гарему: Махідевран, Гюльфем, Хуббі, Хандан, Халіме та Махфіруз.

Матеріал викладено на підставі турецьких, польських, українських, російських, західноєвропейських й американських досліджень. Тексти листів із гарему та відомості з архівних документів наведено в авторському перекладі з османо-турецької мови.

У гаремах османських султанів були свої історії кохання. Утім, у хроніках того часу практично немає інформації про їхнє особисте життя, яке свідомо замовчувалося. Такі звичаї мусульман. Через те відомості про султанську родину довелося збирати по крихтах із різних джерел: таємного листування гаремниць, документів їхньої благодійної діяльності, фінансових звітів, а також наукових досліджень турецьких, західноєвропейських і навіть американських істориків-османістів.

Палкі почуття султана Сулеймана до Роксолани (Хюррем) уже 500 років поспіль надихають письменників, поетів, художників, композиторів і кінематографістів на створення неперевершених творів мистецтва. Про це пліткували у XVI столітті на вулицях Стамбула, а європейські посли там збирали й передавали інформацію своїм монархам. Найправдивішим свідченням цього кохання є любовні листи Роксолани, що їх вона надсилала султанові. Ця жінка стала першою рабинею, яку пошлюбив османський правитель.

У Європі Роксолану заслужено почали називати королевою, адже до думки цієї султани дослуховувався закоханий у неї наймогутніший правитель Османської імперії. Крім того, вона, хоч і не мала знатного походження, а проте листувалася з вінценосними особами Угорського, Польського королівств та Ірану, виступаючи з дозволу султана Сулеймана посередником у справах, що стосувалися мирних перемовин. Заручившись підтримкою доньки Міхрімах, яка стала дружиною великого візира Рустема-паші, Роксолана змогла відстояти інтереси своїх синів, один з яких, рудоволосий Селім, посів османський престол. Жертвою такого возвеличення стала перша фаворитка султана Сулеймана Махідевран та її син Мустафа.

Життєвий шлях Роксолани перейняли наступниці. Тому турецькі історики по праву називають її зачинателькою такого явища, як «Жіночий султанат», коли жінки султанів протягом ста років втручалися у державні справи.

Невістка Роксолани, грекиня Нурбану, не тільки одружилася із Селімом ІІ, а й здобула статус валіде сина Мурада ІІІ. Слава «відьми», якою називали Роксолану, котра нібито причарувала султана, дісталася і фаворитці Мурада ІІІ, балканській рабині Сафіє: окрім неї, султан 20 років не хотів нікого бачити у своєму ліжку.

Нурбану та Сафіє мали великий вплив на своїх синів, які дослухалися до їхньої думки щодо державних призначень. Вони також провадили активне дипломатичне листування із правителями європейських держав: Венеції, Франції, Англії. За це отримували від сановників, духівництва та послів подарунки й навіть хабарі, бо вважалося, що саме через валіде легше «достукатися» до султанів. Таке втручання жінок у державні справи, на думку багатьох турецьких істориків, призвело до послаблення могутності Османської імперії як у військовому, так і економічному плані.