Олександра Шутко - Гарем османських султанів. Доба «жіночого султанату»

Султанські гареми поповнювалися українками, грекинями, албанками, грузинками й черкесками, яких полонили кримські татари або ж османські пірати. Коран забороняє брати в полон мусульманок і утримувати їх як наложниць. Найгарніших християнських і юдейських рабинь султанові зазвичай дарували кримські хани та османські сановники.

Ташлик (дворик) євнухів Нового палацу (Топкапи)

Загалом, гарем – не будинок розпусти, а складний механізм співіснування султанської родини, зі своєю ієрархією, де найнижчий рівень посідали новенькі рабині – аджеми (у перекладі з турецької – недосвідчені новачки). Їх розміщували в палаці разом з їхніми однолітками в загальних кімнатах гарему, призначених для полонянок. Деякі з цих кімнат були настільки великими, що в них могли перебувати до 100 людей.

Полонянки спали на матрацах, які вдень прибирали та ховали у спеціальні місця. Щоб запобігти небажаним стосункам між молодими наложницями вночі, серед них спали старші жінки, які наглядали за ними. Матраци робили з вовни, тож вони були жорсткими. Усю ніч у кімнатах горіли свічки.

Про те, що в гаремі панувала сувора дисципліна, свідчать і написи на стінах арабською. Гіди у Новому палаці Топкапи помилково стверджують, ніби це рядки любовної поезії. Насправді – сури Корану. Наприклад, над різьбленими мармуровими воротами до приміщень гарему написано: « О, ті, які увірували! Не входьте в чужі будинки, поки не запитаєте дозволу і не привітаєте миром їхніх мешканців. Це краще для вас» (сура «Ан-Нур», аят 25) . Таким є попередження про те, що стороннім чоловікам сюди – зась!

Наступні аяти, виведені на стінах опочивальні султана, стосуються подружнього життя жінки з чоловіком, народження та виховання дітей, а також правил здійснення намазу (молитви). Серед них також можна побачити найвеличніший, за свідченнями пророка Магомета, з коранічних аятів, тому що він містить свідчення єдинобожжя, величі й безмежності якостей Всевишнього Творця: « Аллах – немає божества, крім Нього, Живого, Вседержителя. Ним не оволодівають ні дрімота, ні сон. Йому належить те, що на небесах, і те, що на землі. Хто стане заступатися перед Ним без Його дозволу? Він знає їхнє майбутнє та минуле. Вони осягають із Його знання тільки те, що Він побажає. Його Престол осягне небеса і землю, і не обтяжує Його оберігання їх. Він – Піднесений, Великий » (сура «Бакара», аят 255).

І такими каліграфічними написами, виведеними переважно золотом, оздоблені всі стіни кімнат і коридорів гарему Нового палацу. Читаючи їх щодня, його мешканки не могли думати ні про що інше, крім дотримання благочестивого життя мусульманки, яке належало Аллаху та його тіні на землі – султану.

Ще однією важливою умовою перебування у султанському гаремі була… тиша, за порушення якої карали. Мандрівник Турнефо 1770 року зазначив: « У перший двір Сераля (палацу Топкапи. – О. Ш. ) може увійти кожний… там панує така тиша, що можна почути, як летить муха. Якщо хтось підвищить голос або виявить іншу неповагу до резиденції султана, він одразу ж отримає удар палицею від одного з офіцерів, який стежить там за порядком. Здається, що навіть коні розуміють, де вони перебувають; немає сумнівів: їх навчають ступати тихіше, ніж на вулицях. У третьому дворі тиша досягала максимуму, і це було не дивно, оскільки тут починались особисті покої султана ».

Загалом, гарем був складним багатоярусним світом із жорсткою ієрархією. На вищому за аджемів рівні перебували фаворитки султана та матері його дітей – хасекі . Найбільша влада належала матері султана – валіде , яка мала дуже великий вплив і за межами палацу. Валіде отримували дохід із султанських земель у різних частинах імперії та володіли різними літніми й зимовими маєтками.

Серйозне багатство надходило до них у вигляді подарунків від іноземних дипломатів та османської знаті. Стосовно ж аджемів, то вони підкорялися жінкам, які очолювали різні служби в гаремі: уста , тобто майстриням, їхнім помічницям – калфам (залежно від досвіду роботи і «стажу», вони поділялися на старших (кімнатних) калф, середніх та молодших), а також кетхюда-кадин , яка була керуючою справами гарему, його церемоніймейстеркою. Вона спілкувалася безпосередньо з валіде й султаном, його фаворитками та дітьми.

Через це жодна новенька рабиня не могла відразу ж опинитися в обіймах султана: роль та можливості кожної наложниці, залежно від рангу в гаремній ієрархії та волі обслуговуючого персоналу, а найголовніше – бажання валіде, тут були чітко розписані й регламентовані.