Олександра Шутко - Гарем османських султанів. Доба «жіночого султанату»

Кизляр-ага султанського гарему. Ф. Сміт. XVІІІ ст. 54, 6 х 38,7 см. Єльський центр британського мистецтва (США)

За султана Мурада ІІІ африканські євнухи отримали при дворі чисельну перевагу та найважливішу роботу: наглядати за гаремом. Вважалося, що вони мають міцне здоров’я, тому можуть довго служити султанові. Та й їхня присутність істотно обмежувала можливість інтимних стосунків із наложницями, бо народження у них чорношкірого малюка одразу ж свідчило про адюльтер з євнухами. Білошкірим кастратам довіряли зовнішній периметр гарему й адміністративні покої султана.

Африканські євнухи мешкали у приміщеннях Нового палацу, який ще має назву Топкапи, тобто «гарматні ворота», поряд із ташликом (двориком), через який пролягав центральний шлях до султанського гарему. Вони займали три поверхи. На першому поверсі, ошатно оздобленому кахлями, були кабінки, відведені під вбиральні, та кімнати із піччю для високого рангу кастратів. На другому в менш презентабельних кімнатах мешкали євнухи-охоронці покоїв гарему, які не мали власних вбиралень, тому сходами спускалися до тих, що містилися поверхом нижче. Найвище, на третьому поверсі, у простих кімнатах мешкали новачки – аджеми. Вони не могли дозволити собі «брататися» зі старшими за рангом євнухами, тому мали власні вбиральні, обладнані, як і на першому поверсі, підлоговим унітазом, що зараз називають турецьким, або «чашею Генуя». Та лише в головного євнуха (кизляр-аги) був персональний сантехнічний пристрій із золоченими кранами, з яких текла холодна й гаряча вода, і навіть свій невеличкий хамам. Такими привілеями користувалися лише султан, валіде й хасекі.

Кизляр-ага мав одночасно доступ до султана і його гарему, передавав усі повідомлення між ними і, таким чином, контролював найважливіший канал комунікації. Він знав усе і був найбажанішим джерелом інформації для європейських послів, від яких отримував чималі хабарі.

Утім, жодний хабар не міг принести так багато грошей, як доручений начальникам чорних євнухів контроль над вакфами (благодійними фондами), до яких члени султанської родини закладали земельні ділянки та нерухомість, а прибутки від користування cпрямовували на доброчинні справи. Кизляр-ага пильнував за багатими вакфами, через які імперія фінансувала утримання священних міст Мекки та Медини та кількасот мечетей. Керуючи величезною власністю, він щомісяця одержував по 20 тисяч курушів (понад $1,5 млн) і налагоджував по всій імперії широку мережу корупційних зв’язків, тому мав вплив на державні справи. Таким, наприклад, був Узун Сулейман, кизляр-ага валіде Хатідже Турхан, за протекції якого малолітній султан Мехмед ІV призначав підлеглих на високі державні посади.

Попри це, серед головних євнухів були й меценати. Яскравий приклад – босняк Хаджи Мустафа, який став кизляр-агою в гаремі Ахмеда І. Після кастрації хлопця виховували у Ємені, що дозволило білій людині очолити чорних євнухів. На цій посаді Хаджи Мустафа здобув славу мецената: підтримував поетів, архітекторів та здібних державних службовців. За його сприяння здійснилася мрія 19-річного Ахмеда І про будівництво величної Блакитної мечеті на площі Іподром. На заваді стояв головний муфтій, який застерігав від витрат у часи фінансової кризи, коли всередині країни тривало селянське повстання, а також війни з Іраном та Австрією. Хаджи Мустафа переконав його аргументом, що саме ці складні обставини вимагають умилостивити Аллаха.

Блакитна мечеть стала візитівкою Стамбула. У внутрішньому дворику можна побачити напис – присвяту султанові Ахмеду І та кизляр-азі Хаджи Мустафі. Вперше в імперській мечеті увічнили ім’я людини, яка не належала до роду правителів.

Головних євнухів, які досягали поважного віку, відправляли на пенсію до Єгипту. Туди ж їх виганяли й у заслання за проступки. Про долю таких євнухів нагадує напис, виведений на стіні першого поверху їхніх помешкань на початку 1600-х і відновлений після пожежі 1665 року головним євнухом Аббасом-агою: « У наш час та після нас наші брати, гаремні аги (євнухи. – О. Ш. ) , прислуговуючи його величності султану, мають пожертвувати своєму товаришеві, якого звільнили зі служби, три місячні платні. Це давній звичай, якого повинні дотримуватися усі наші товариші… » Ті ж головні євнухи, які помирали на службі султана, поховані на найпрестижнішому кладовищі Стамбула, поряд із мечеттю прапороносця пророка Магомеда – Еюба (Абу Еюба аль-Ансарі), який тут загинув під час облоги Константинополя у 674–678 роках. Це четверте за значенням священне місце для мусульман.