Олександра Шутко - Гарем османських султанів. Доба «жіночого султанату»

Кожна наложниця у султанському гаремі від початку отримувала платню. Найменше, 6 акче (срібних османських монет) на день, мали наложниці найнижчого рангу – аджеми. За сучасними розрахунками, це $18 [1] Акче – османська монета вагою 0,07 г чистого золота. На осінь 2019 року 1 г ч. з. дорівнював приблизно $42. Помноживши 42 на 0,07, отримаємо $2,9, тобто приблизно $3. Помноживши $3 на 6, отримаємо $18. Наприкінці XVI століття акче девальвувало майже вдвічі, а у XVІІ столітті – втричі. .

На додаток до цієї платні їх двічі на день годували, щодня виділяючи кожній наложниці 6 кг м’яса, 3 курки, 4 курчат, близько 3 кг масла, 2 яйця, 1 тарілку вершків, 4 буханки хліба, 600 г меду, 12 кг фруктів, узвар, сезонні овочі та лід для охолодження напоїв, який спеціально доставляли до Стамбула з гір Улудагу, а ще дарували одяг та прикраси.

Додамо також, що 1526 року їжу для мешканок султанського гарему готувало 277 кухарів. Наприкінці XVI століття їхня кількість зросла до 490 осіб, а у XVІІ столітті – до 1370 осіб. В одному з реєстрів за травень 1528 року є відомості про закупівлю кухнею гарему султана Сулеймана продуктів на місяць: меду – 3 520 кг, курей – 544, рису – 14 000 кг, гусей – 61, шафрану – 24 кг, устриць – 116 штук, креветок – 87 штук, риби – 400 штук, мускусу – 48 г, перцю – 12 кг, олії – 13 кг, пекмез (вид сиропу із виноградного та шовковичного соку) – 18 кг, солі – 108 кг, крохмалю – 17 кг, бузи (хмільний напій з ячменю або проса) – 51 бутель, баранячих голів – 616, тельбухів – 180 наборів, яєць – 649, куликів – 229 459. І це – не враховуючи овочів, хліба, вершків, йогурту, кондитерських виробів та фруктів…

Наложницям також видавали одяг і взуття. Як відомо, вони ходили здебільшого в шльопанцях ( терлік ) із плоскою підошвою та ледь піднесеним миском. Таке зручне взуття давало змогу пересуватися нечутно, оскільки не мало підборів. Виготовляли ці шльопанці з будь-якого матеріалу будь-якого кольору й гаптували золотом, перлами та коштовним камінням. Часто в місці підйому їх оздоблювали прикрасами, наприклад, розетками з перлів чи золотого шнура тощо.

Виходячи на вулицю, гаремні жінки одягали туфлі з жовтої шкіри на товстій підошві – пабуч . Третім видом взуття були зручні черевички із жовтого сап’яну із загнутим догори на кілька сантиметрів носком – чедік . Для прогулянок у саду їх могли виготовляти з оксамиту абощо.

У гаремі жінки носили шовкові ентарі , або єлек , тобто сукню із декольте, яка щільно облягала фігуру та сягала підлоги, зі східним орнаментом і візерунками, гаптованими золотими нитками. Це вбрання трохи нижче талії, майже на стегнах завжди перехоплював багато оздоблений дорогоцінним камінням, золотом або сріблом широкий пасок – кушак .

Головною відмінною рисою вбрання жінок султана були шаровари . Саме вони зображені на кожному малюнку чи картині з наложницями як раннього періоду – з ХІІІ століття, так і пізнього. На голову, замість корон, фаворитки султана одягали хотоз . Цей головний убір зображений на портретах Роксолани та її послідовниць – така собі трапеція чи конус, всипані перлами та прикрашені великими смарагдами й рубінами. До нього зазвичай кріпили шовкові накидки, якими султана мала прикривати обличчя, хоча в гаремі жінки не робили цього. Та й султан був єдиним чоловіком в Османській імперії, який мав право бачити обличчя всіх жінок, у тому числі заміжніх мусульманок.

На жаль, про хотоз, окрім його зображення на картинах європейських художників, не збереглося більше жодних відомостей з гарему. Подейкують, що його могли одягати лише знатні жінки під час великих свят і визначних подій, як-от весілля чи святкування обрізання синів та онуків. Знавець османського гардероба Pешад Екрем Кочу зазначив, що хотоз походить із Туркменістану, де такі головні убори прикрашали хвостами волів або коней.

Однак в археологічному музеї Анатолії зберігається мармурова фігурка жінки у схожому на хотоз головному уборі. Ця знахідка походить із часів Давньої Греції, міста якої розміщувалися на території нинішньої Анатолії – прабатьківщини османів. Тож можливо, що вони запозичили у греків такий предмет жіночого гардероба.

Але найчастіше гаремниці намотували за арабською традицією тканину на голову, утворюючи щось на кшталт тюрбана. Його форма та розмір залежали не лише від смаків людини, а й від її соціального статусу.

Окремо наложницям видавали прикраси. Новачкам-аджемам – разки із перлів та сережки, а фавориткам султана – золоті каблучки з діамантами, рубінами та смарагдами, кольє та соргучі (егрети), тобто золоті брошки зі шпилькою і золотими ланцюжками, які кріпили до тюрбана.