Олександра Шутко - Гарем османських султанів. Доба «жіночого султанату»

Щойно дізнавшись про це, Селім рушив із військом, яке складалося переважно з кримських татар, із Кафи до Румелії. Але там, неподалік від провінції Чорлу, у липні 1511 року зазнав поразки від полків Баязида ІІ, тому із залишками війська змушений був тікати через Варну до Кафи.

Примітно, що, попри втрати, яких зазнав Селім, кримський хан Менглі І Гірей відмовився на вимогу престолонаступника Ахмеда ув’язнити його молодшого брата Селіма. Невдовзі той здобув підтримку яничарів, які втомилися від бездіяльності старого та хворого султана Баязида ІІ. Вони відмовилися служити його виваженому та освіченому старшому синові Ахмеду. Баязид ІІ під натиском війська зрікся трону й визнав своїм наступником сина Селіма за умови, що той не чіпатиме батька та старших братів.

Але угоди султан Селім І Грізний не дотримався. Незабаром, 24 травня 1512 року, дорогою до Едірне помер його батько. Подейкують, що того отруїли. Згодом було страчено його старших братів Ахмеда та Коркуда, нібито за найтяжчий гріх в Османській імперії: зраду та організацію повстання.

Ставши султаном, Селім І Грізний пішов у завойовницькі походи на Схід, де після Чалдиранської битви 1514 року захопив столицю Сефевідської держави в Ірані Тебріз та підкорив у 1516–1517 роках Левант, Хіджаз і Єгипет. Тож майже десятиліття Хафса перебувала в розлуці із чоловіком. Вона на той час жила із сином Сулейманом у Манісі, центрі провінції Сарухан, куди правлячі султани надсилали престолонаступників здобувати навички керування державою. Султан Селім І Грізний щомісяця виділяв їй 6 тис. акче ($18 тис.), що в шість разів більше за платню, яку вона отримувала під час перебування у Кафі.

На той час ця сума була втричі більшою за платню, виділену на утримання її сина. Незаміжня донька Хафси, Хатідже, яка разом з нею і братом тоді перебувала в Манісі, одержувала щомісяця лише 1200 акче ($3600). Серед списку речей, які Хафса везла, переїжджаючи до Маніси, були атласні й оксамитові сукні зеленого й червоного кольорів з підкладкою та візерунками, зокрема й зірчастими, і коштовні прикраси.

Відомо, що перед відправленням до Маніси Сулейман на прохання батька – новоспеченого султана Селіма І Грізного – 1512 року переїхав до Стамбула разом із матір’ю Хафсою. Через рік, коли з Маніси прибрали брата султана Селіма І Грізного, Коркуда, Сулеймана перевели туди разом із гаремом як престолонаступника. 1514 року він знову поїхав до Стамбула як заступник на час відсутності батька-султана, який перебував в Іранському поході. Наступного року Сулейман відбув до Маніси. З 1516 до 1518 року він також заступав султана, щоправда, не у Стамбулі, а в Едірне. По тому кілька років, до смерті батька, мешкав у Манісі.

Перебуваючи в розлуці із Селімом І Грізним, Хафса писала йому листи, бажаючи перемог і скаржачись на самотність. Ось уривок одного з них:

« Побажання недосвідченої наближеної таке: ваша величносте – падишаху, у благословенній державі, хвала та дяка Аллахові, усі наложниці вам вклоняються. Сподівання, що невдовзі ця слабка разом з іншими благодатному падишахові підкоряться. До сьогодні була лише одна надія: уявляти, як після повернення до султанського трону вашої величності, володаря світу, ватажка правовірних і спадкоємця пророка, вдасться стати тією щасливицею, яка прикладеться із вдячністю до пилу ваших ніг. На жаль, ми позбавлені такої шани й честі… »

Хафса підписувала листи як « Валіде-султан Сулеймана-шаха ». По смерті Селіма І Грізного на трон зійшов її син Сулейман. Тоді ж вона стала вільною жінкою та отримала печатку з написом « Валіде володаря султана Сулеймана-шаха, яка сподівається на Аллаха ».

Як зазначає османський хроніст XVІІ століття Евлія-челебі у «Книзі мандрів», 1520 року султан Сулейман відіслав свою матір до Трабзона із державною місією: утворити новий еялет [3] Провінція Османської імперії. шляхом приєднання батумських земель. Можливо, звідти вона писала йому листи, в яких просила матеріально допомогти донькам померлого від алкозалежності сина Баязида ІІ та наложниці Гюльрух, Алемшаха, а також дружині відданого намісника Єгипту Хайр Бая, яка після його смерті залишилася без засобів до існування.

Як господиня гарему султана Сулеймана, Хафса тривалий час дбала про його жінок. Вона уміла покласти край сваркам своїх невісток – черкески Махідевран та українки Роксолани. Водночас Хафса підтримувала старшого онука Мустафу. Про це свідчать, зокрема, рядки її листа до султана Сулеймана: « На завершення, ваш раб Мустафа прикладає обличчя до пилу ваших благословенних ніг, цілує ваші благословенні стопи, поміж нас немає гіднішого за нього… »