Олександр Бойко - 30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року

З 1990 р. розпочинається науковий етап вивчення проблеми. По суті класичною перехідною (навіть за назвою) роботою можна вважати дослідження А. Камінського «На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні» [3] Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. – Мюнхен, 199О. , яке органічно поєднало гостру публіцистичність та науковий аналіз. Автор, спираючись на матеріали офіційної та опозиційної української преси, радіоповідомлення різних агентств світу, на архів Радіо «Свобода», зробив унікальне дослідження, що висвітлювало проблеми гласності, офіційної культурної політики, процесу зародження неформальних організацій та становлення НРУ, піднімало питання розвитку релігії, ходу та наслідків виборчих кампаній 1989 та 1990 років цій роботі А. Камінський не лише зафіксував основну хронологію суспільно-політичних подій в Україні доби перебудови і зробив спроби перших узагальнень, а й, по суті, розставив віхи для майбутніх дослідників, проакцентувавши основні напрями вивчення актуальних та перспективних проблем.

Вагомим у процесі вивчення суспільно-політичних процесів доби перебудови є доробок О. Гараня. Спочатку ним було надруковано у 1991 р. довідник «Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій» [4] Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій. – К. 1991. з великою аналітичною вступною статтею, а невдовзі побачив світ досить оригінальний твір «Убити дракона. З історії Руху та нових партій України» [5] Гарань О. В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К. 1993. , у якому автор на основі узагальнення віддзеркалення суспільних процесів у офіційній та опозиційній пресі, зробив спробу показати процес зародження та становлення Руху, висвітлити його місце і роль у політичному житті суспільства, позначити основні тенденції розвитку вітчизняної багатопартійності, застерегти колишніх опозиціонерів від політичного переродження та можливості трансформації націонал-демократичних сил у «синьо-жовтих» більшовиків.

Наступним помітним кроком у вивченні суспільно-політичних процесів в Україні доби перебудови стала низка праць В. Литвина: «Політична арена України: Дійові особи та виконавці», «Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука» [6] Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К. 1997. . Основний акцент у цих роботах зроблено на вивченні процесу формування та становлення сучасної національної еліти. В центрі викладу, як правило, знаходиться постать секретаря ЦК КПУ, а потім першого Президента України Л. Кравчука. Втім, такий підхід не звужує горизонти дослідження і не зменшує його значення, оскільки В. Литвин, по-перше, показує своїх персонажів та їх діяльність на широкому історичному тлі, у контексті політичної історії республіки; по-друге, постійно намагається у ході викладу не лише з’ясувати причини тих чи інших вчинків окремих політичних осіб, а й проаналізувати домінуючі тенденції суспільного розвитку; по-третє, дослідження спирається на солідну джерельну базу, левову частку якої складають архівні матеріали, що раніше не публікувалися. У подальшому в узагальнюючих працях В. Литвина окремі сюжети перебудовчих процесів в Україні подаються в контексті висвітлення та аналізу досвіду і проблем сучасного етапу державотворення.

Окремі важливі сюжети політичної історії України 1985–1991 років знайшли своє відображення у працях вітчизняних істориків та політологів. Зокрема, питання зародження багатопартійності в Україні одразу потрапила в епіцентр уваги науковців. Своєю аналітичністю та аргументованістю у висвітленні різних аспектів становлення вітчизняного багатопартійного спектру виділяються роботи А. Білоуса, М. Томенка, О. Гараня, В. Литвина, А. Слюсаренка, О. Майбороди [7] Слюсаренко А., Томенко М. Нові політичні партії України: Довідник. – К. 1990; Слюсаренко А., Томенко М. Спроба класифікації політичних партій України // Політологічні читання. – 1992. – № 1. – С. 102–109; В. Литвин. Про сучасні українські партії, їхніх прихильників та лідерів // Там же. – С. 62—101; Гарань О. Багатопартійність на Україні: формування, проблеми, перспективи / Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій. – К. 1991 р. Білоус А. Політичні об’єднання України. – К. 1993; Гарань О. В. З історії формування політичного спектра України (літо 1988 – літо 1991 р) / Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження: Збірник наукових праць, – К. 1993; Майборода О. М. Про підходи до розв’язання національного питання в Україні за умов багатопартійності // Там же. – С. 146–163; Українські ліві: між ленінізмом і соціал-демократією / За ред. О. Гараня, О. Майбороди. – К. 2000. . Неодноразово предметом дослідження ставала проблема виникнення Руху [8] Луканов Ю. Куди піде рухівський «тризуб» // Сучасність. – 1992. – № 5. – С. 100–107; Чорновіл В. М. Народний рух України (короткий соціально-політичний довідник) // Народний рух України: місце в історії та політиці. – К. 1994; Ковтун В. Г. Історія Народного Руху України. – К. 1995. . На нашу думку, найбільш вдало крім О. Гараня висвітлення місця і ролі НРУ у політичному житті республіки вдалося зробити Г. Гончаруку, який використавши архіви рухівських структур, зумів дати доволі об’єктивну картину історії формування НРУ та критично оцінити його лідерів. Ця робота відрізняється органічним поєднанням науковості та публіцистичності [9] Гончарук Г. Народний Рух України. Історія. – Одеса, 1997. .