Це дослідження має на меті вивчити і проаналізувати досвід та уроки суспільно-політичних трансформацій в Україні у добу перебудови. У відповідності з цією метою, автор ставить перед собою такі завдання:
✓ охарактеризувати причини, суть, характерні риси та особливості феномену перебудови;
✓ оцінити місце і роль гласності та демократизації у контексті суспільно-політичних перетворень;
✓ проаналізувати тенденції розвитку основних напрямків національного відродження;
✓ розкрити ключові моменти процесу зародження та становлення народної опозиції;
✓ з’ясувати динаміку, основні форми та особливості протистояння офіційної влади та опозиції;
✓ відобразити хід та наслідки трансформаційних змін у владних структурах;
✓ виявити та проаналізувати нові тенденції у розвитку громадської думки та суспільної свідомості;
✓ визначити специфіку, характерні риси та проблеми початкового етапу формування багатопартійної системи;
✓ узагальнити досвід спроби здійснення системної модернізації суспільства.
Джерельна база роботи органічно включає різноманітні опубліковані матеріали (стенографічні звіти та матеріали з’їздів, пленумів ЦК КПУ, ЦК КПРС, сесій та з’їздів Верховної Ради УРСР, Верховної Ради СРСР, статистичні збірники та довідники, збірники документів, мемуари тощо) та архівні документи. Характерною рисою дослідження є те, що саме архівні документи громадських об’єднань України – Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), – абсолютна більшість з яких вперше вводиться до наукового обігу, складають його джерельну основу. За тематичною та видовою ознаками їх умовно можна поділити на:
1. Документи партійних структур КПРС та КПУ – директивні (постанови Політбюро та Секретаріату ЦК КПУ, матеріали до виступів та орієнтировки, підготовлені ідеологічним відділом ЦК КПУ, записки та резолюції партійних лідерів); аналітичні (довідки-прогнози про розвиток суспільно-політичних процесів у республіці, матеріали соціологічних досліджень громадської думки, доповідні записки контрольної групи КПК при ЦК КПРС); інформаційні (доповідні записки та інформації про хід виконання постанов обкомів партії в ЦК КПУ та ЦК КПУ в ЦК КПРС, про оперативну ситуацію в республіці, стенограми засідань Політбюро ЦК КПУ).
2. Матеріали державних органів та наукових установ (доповідні записки та інформації керівників державних структур – Верховної Ради УРСР, КДБ УРСР, прокуратури, міністерств та відомств, місцевих виконкомів тощо; інформації та довідки наукових установ республіки).
3. Листи та заяви трудящих та політичних діячів на адресу ЦК КПУ та ЦК КПРС.
4. Матеріали некомуністичних громадсько-політичних об’єднань (заяви, декларації, листи та телеграми опозиційних організацій та структур, протоколи засідань опозиційних партій, резолюції мітингів, стенограми мітингів та прес-конференцій, тексти виступів представників опозиції під час антирежимних акцій).
Ведучи мову про джерела, варто зробити декілька акцентів. Слова «дослідження» і «розслідування» мають один корінь – «слід». І мене завжди дивував один парадокс: чому розслідування по гарячих слідах – це норма і круто, а наукове дослідження… воно найчастіше починається, коли помирають усі свідки (або хоча б більшість)… коли(чомусь?) зникають чи знищуються важливі документи та докази… а вже тоді… нарешті щось починає вивчатися та аналізуватися, тому що «Велике бачиться на відстані…» Чого тут більше? Боязні діючої (на той час) влади, «щоб не зашкодили її стратегічному курсу»? Чи небажання історика брати на себе хоча дуже умовну, але все ж роль слідчого/судді при живих свідках і зацікавленій у певних результатах владі? Приємно, що усна історія в останній час кардинально змінила ситуацію. Зараз є дивовижна і унікальна можливість не лише уточнити у живих свідків елементи та подробиці якихось процесів та явищ, а й задокументувати ці деталі. Прикладів може бути дуже багато, але найяскравіший – це проєкт «Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991» [18] Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991 – https://oralhistory.org.ua/category/interview-ua/
.
Ці різноманітні за жанром та характером інформації джерела, значна частина яких висвітлює суспільно-політичні процеси в різних регіонах республіки, на нашу думку, дозволяють подолати серйозну ваду попередніх досліджень – «києвоцентризм» (тобто надання виключного пріоритету висвітленню подій у столиці), на яку неодноразово вказували науковці [19] Див. Гарань О. В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К. 1993. – С. 8; Русначенко А. М. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990 рр. – К. 1998. – С. 19.
.
Читать дальше