Олександр Бойко - 30 років незалежності України. Том 1. До 18 серпня 1991 року

По-друге, ретельний аналіз досвіду практичного керівництва масштабними трансформаційними процесами у суспільстві доби перебудови (вивчення способів та методів корегування ходу реформування; факторів ефективності управлінських рішень; засобів стимулювання здатності політичних інститутів пристосовуватися до умов, що змінюються; форм активізації та мобілізації мас; причин помилкових дій та рішень тощо) дозволить врахувати його уроки у практиці сучасного державотворчого процесу.

По-третє, з’ясування основних тенденцій суспільно-політичного розвитку СРСР в цілому та України зокрема у другій половині 80-х – на початку 90-х років необхідне для розуміння природи та механізму дії типового для перехідних суспільств комплексу конфліктів та протиріч, який у політологічній літературі дістав назву «кризового синдрому модернізації». Знання складових частин конфліктного потенціалу суспільства, специфіки прояву та факторів активізації на вітчизняному ґрунті дозволить шукати ефективні форми та засоби впливу щодо його локалізації та ліквідації, а це особливо актуально як для України так і для решти країн, які перебувають на перехідному етапі свого розвитку.

По-четверте, значна частина суспільних процесів, явищ та політичних суб’єктів доби перебудови нині не зникла з історичної сцени, тому ретельне вивчення витоків, першооснов та специфіки цих факторів суспільного життя, врахування та використання набутої в ході дослідження інформації є не лише важливою умовою та складовою частиною сучасного процесу розбудови держави в Україні, а й надійним підґрунтям політичного прогнозування.

По-п’яте, недостатня розробка порушеної теми в науковій літературі, відсутність комплексного, ґрунтовного та об’єктивного дослідження, присвяченого її висвітленню, не дали змоги створити цілісної картини суспільно-політичного розвитку України в 1985–1991 років; стали на заваді формуванню концепції, яка б всебічно тлумачила тогочасні події та явища, пояснювала природу та механізм суспільних змін; зумовили наявність суттєвих прогалин у фактологічному матеріалі.

Перераховані фактори визначають важливість та актуальність як у теоретичному, так і в практичному плані комплексного історико-політологічного аналізу трансформаційних процесів в Україні доби перебудови.

На нашу думку, вивчення різних аспектів суспільно-політичних трансформацій в Україні у 1985–1991 років своєму розвиткові пройшло два етапи. Перший етап осмислення модернізацій них процесів, що розпочинається наприкінці 80-х років можна умовно назвати публіцистичним. В цей час у ході бурхливого обговорення проблеми «білих плям історії» суспільна думка, проєктуючи досвід та роки минулого на практику реформаційного процесу, дедалі більше почала звертати увагу на нагальну необхідність ґрунтовного аналізу проблем сучасності. За цих обставин робилися спроби осмислити хід та перші результати реформ, їх вплив на суспільство. Як правило, це були замітки, статті, брошури, більша частина яких з’являлася у центральних видавництвах та виданнях. Характерно, що навіть назви збірників статей, у яких аналізувалися суспільні процеси доби перебудови мали гостро публіцистичний характер – «Если по совести», «Обратного хода нет», «Постижение», «Драма оновления» тощо [1] Див. Если по совести: Сборник статей. / Сост. В. Канунниковой. – М. 1988; Обратного хода нет: (Перестройка в народном хозяйстве: общие проблемы, практика, истоки) / Под общ. Ред. Г. Х. Попова. – М. 1989; Постижение: Социология. Социальная политика. Экономическая реформа / Ред-сост. Ф. М. Бородкин, Л. Я. Косалс, Р. В. Рывкина. – М. 1989; Исторический опыт и перестройка. – М. 1989; Нуйкин А. Идеалы или интересы? – М. 1990; Драма обновления / Сост. и общ. ред. М. И. Мелкумяна. – М. 1990 та ін. .

На жаль, першим спробам наближення до істини були притаманні поверховість, описовість, фрагментарність, нерідко – суб’єктивізм та відчутна політична заангажованість. Такий стан справ пояснюється, очевидно, тим, що, з одного боку, значна частина викликаних реформами процесів та явищ ще не виявила себе повною мірою, а з іншого – абсолютна більшість авторів цих робіт була включена у суспільні трансформації і відігравала в них не роль безпристрасного спостерігача, а активного учасника. Невипадково відомі дослідники історії радянської доби О. Волобуєв та С. Кулешов, випускаючи у світ в 1989 р. книгу, присвячену висвітленню ходу перебудови через призму історичного досвіду, підкреслювали: «Ще раз повторюємо: перед читачем не монографічне дослідження, а публіцистичні замітки. Автори – не літописці процесу перебудови, а його учасники» [2] Волобуєв О. В. Кулешов С. В. Очищение. История и перестройка. – М. 1989. – С. 7. .