Костянтин Когтянц: Монети для патріарха

— …Не спиш?

— Боюся спати. Не хочу бути уві сні вбитим. Так що поспи трохи перша, а потім я, і так воно хай і далі буде.

Поспали…

Неприємності почалися вранці на стайні, де Ільченко з Мар’яною сідлали коня й мула.

Присутність когось іншого він відчув потилицею й, озирнувшись, побачив двох козаків, що вчора лаяли старшину. І відчув бажання закусити, бо хлопці або похмелитися встигли, або всю ніч пиячили.

— О! Курва попалася! Пішла з нами!

Мусій, ще сподіваючись уникнути бійки, рявкнув:

— У мене наказ!

— Про курв?

І, не даючи сердюкові щось пояснити, кремезний козарлюга зацідив Ільченкові в обличчя так, що той упав, а перед очима замерехтіли зірки.

Кремезний розвернувся і схопив Мар’яну, у чому й помилився, хоча досі після його удару ніхто не вставав раніше аніж за кілька хвилин; проте Пройдисвіта, коли він був рабом, ще й не так били, так що раптом, перш ніж богуславці помітили, він підскочив, неначе кішка, і вже тримав у лівиці турецького пістоля, вихопленого з кобури при сідлі мула.

Як уже сказано, пістоль був дуже довгоствольний, до того ж, як на значній частині турецької зброї, десь за півпальця до кінця ствола на ньому було досить велике потовщення у вигляді зміїної голови, з пащеки якої виходить дуло.

Тож коли ця зміїна голова вдарила кремезного по голові, на додачу правий кулак врізався йому ж у потилицю, а другий козак отримав копняка в черево, сердюк ще й палаша вихопив:

— Порубаю й постріляю! — Для наочності Мусій клацнув курком пістоля.

Насправді Ільченко не бажав ані стріляти, ані рубатися, і хоча йому дійсно нічого б за це не було, проте виконання наказу зірвалося б.

Менший з козаків ухопив кремезного, що стогнав від болю, за здорову руку й поволік, — мабуть, від копняка протверезів.

…Мусій не звернув уваги на захоплені очі слуги-підлітка, що тут і ночував у стайні, та якби й звернув, то нічого зробити не зміг би.

Хлопчина, звісно, пробовкнувся; хоча хазяїн постоялого двору суворо забороняв розповідати будь-кому про бійки між відвідувачами, але наступної ночі Аркадій Борисов, який уже вирішив був відмовитися від погоні й завітав до Білої Церкви просто про всяк випадок, почув про бійку від дівки, яку залишив із собою.

Вранці він мав уже докладний опис обох подорожніх, та й коня з мулом описали.

…Утім, в Ільченка вистачило глузду звернути з битого шляху й просуватися стежками, Білоцерківщину він знав добре, бо воював тут майже два роки, та й потім проходив з полком.

Отож просуваючись весь день без перепон, вони надвечір зупинилися на березі невеликого струмка.

Мар’яна зібралася за хмизом, але сердюк похитав головою:

— Ночі теплі. А поїмо хліба.

І, впіймавши здивований погляд жінки, пояснив:

— Бачив я одного, запах вогнища ду-уже далеко чув, може бути і другий. До того ж, як підкинеш хмиз, то потім до-овго нічого не бачиш. Як і домовлялися, я посплю, а ти початуй, потім розбудиш.

Утім, жінка штовхнула його десь години за дві.

Мусій сполоснув обличчя, аби прогнати сон, і запитав:

— Страшно?

Та ледве вичавила із себе:

— Та всюди ворог ввижається.

Сердюк відкрив рота, хотів щось сказати і тут здогадався, що під словом «ворог» Мар’яна розуміє не людей і… і що вона, мабуть, права, тож, тримаючись так, аби загородити собою огляд з того місця, звідки просто віяло небезпекою, витяг з-під сакви, що слугувала йому подушкою, набитий срібним шротом пістоль, поклав на кирею, на якій раніше лежав. Поряд поклав шведську фузею {15} з примкнутим багнетом. І поцілував жінку.

— Ти що?

— Твій переляк заспокоюю.

…І саме тієї миті, коли б із чортової дюжини спостерігачів дюжина дійшла б висновку, що Мусій нічого, крім Мар’яниного тіла, не бачить і ні про що, крім нього, не думає, сердюк скочив на ноги і вистрілив у темну фігуру, що підкрадалася до коханців.

…Ільченка порятувала звичка одразу після пострілу міняти зброю, особливо вночі, коли постріл тебе ж і засліплює, а ще передбачливість, з якою він поклав поряд із собою фузею. Бо темна фігура все ж стрибнула, сама настромивши себе на багнета.

Проте вона не впала, а продовжувала махати руками, явно намагаючись добратися до Мусієвої горлянки. Мовчки, без крику чи стогону. Той, не думаючи, звів курок і натиснув на гачок, аби знову осліпнути й оглухнути від пострілу.

Удар кулі відкинув фігуру на кілька кроків, та вона підхопилася, сердюк це не так побачив (бо перед очима мерехтіли плями), як здогадався і знову зустрів нечисту силу багнетом.