Сапковський Анджей - Божі воїни

“На біскупів не дивитись…”:

Бернат з Любліна. Текст з’явився аж у 1522 році. Але що там.

“Pictoribus atque poetis…” — “Художники та поети мають право посягати на все” (Горацій).

“Non enim est aliquid absconditum…” — “Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде на яв” (Марк, 4; 22).

“Maior sum quam cui posit Fortuna nocere” — “Я на такій висоті, куди й Доля сягнути не може” (Овідій, “Метаморфози”, 6, 195; переклад Андрія Содомори).

“Quem dies vidit veniens superbum…” — “Кого ранок бачить піднесеним, вечір бачить скинутим” (Сенека).

“Мені дали шість бочівок як хабар…” — хабарництво єпископа Конрада в надаванні пребенд і церковних посад у вроцлавській дієцезії підтверджує (за Длугошем) Єва Малечинська (Ewa Maleczyńska, Ruch husycki w Czechach i w Polsce, KiW, 1959).

“Aurea prima sata est aetas…” — Овідій, “Метаморфози”, 1, 89. Переклад Андрія Содомори.

“…жейдлік вина коштує три гроші, а півпінти пива — п’ять пеняжів…” — жейдлік вміщав близько півлітра. Чотири жейдліки становили пінту, вісім пінт ішло на скопик, чотири скопики містили відро, чотири відра давали бочку, яка мала близько два з половиною гектолітра ємності. Якщо йдеться про монетарні одиниці, то основною на той час у Чехії (і не тільки!) був празький гріш, який ще називали “білим” або “широким”. Гріш поділявся на 7 пеняжів = 14 гелерам = 28 оболам. Під час гуситських війн гріш не карбували взагалі, що не заважало йому бути найпопулярні-шою монетою, як у платежах, так і в розрахунках.

“…хто не пошкодує флорина або угорського дуката…” — флорин, або гульден, або злотий ринський завжди мав нижчий курс, ніж угорський дукат. У 1419 році, році дефенестрації, за угорський дукат платили 23 празькі гроші, а за флорин — тільки 19. Буремний час гуситських вій не міг не викликати спекулятивного зростання вартості золотої монети, тому в мене Гунцледер встановлює курс на рівні тридцяти грошів.

“Керетяни і пелетяни” — біблійне: збиранина, набрід (II книга Самуїла, 8; 18 і 15; 18).

“…моя сім’я вже багато років є манами Бергових…” — чеська й моравська шляхта, на відміну від польської, де кожний сірома був “рівним воєводі”, поділялася на стани. Найвищий ранг мав панський стан, що складався з найдавнішої та найбагатшої шляхти. Маєтки чеських панів часто були настільки величезними та розлогими, що їх називали “панствами” (panstvi; це слово перейшло в польську мову, де стало назвою політичної організації). Нижча шляхта охоплювала дрібнопомісних шляхтичів і лицарів. Найнижче в ієрархії стояли клієнти (clientes), яких ще називали манами, — убога й позбавлена земельних наділів шляхта, змушена залишатися на службі в багатої шляхти. Або в кліру — єпископам та архієпископам служили цілі армії манів.

“E lo spirito mio, che gia cotanto…” — “Божественна комедія”, “Чистилище”, пісня XXX. Переклад Євгена Дроб’язка.

“Par montaignes et par valees…” — Кретьєн де Труа, “Івен”. У перекладі автора.

“Памбу їден знає” — Памбу (або Памбічек) — від “Pan Buh” (Господь Бог), чеський народний колоквіалізм.

“…вертель пива” — 23,25 літра.

“Gruonet der walt allenthalben…” — “Carmina Burana”, переклад мій.

“…ти, синку мерсебурзьких єпископських міністеріалів…” — міністеріали були лицарями-слугами, обтяженими особистою залежністю від своїх панів. Як справжніх рабів, їх могли, наприклад, продавати або обмінювати, їм не можна було одружуватися без згоди хазяїна, а їхні діти ставали його власністю. У XIII столітті інститут міністеріалів практично зник, поклавши підвалини під верству нижчої шляхти, убогого — але вже вільного — лицарства.