П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Пароль і відгук були вставлені в загальну розмову так доречно, що ніхто нічого не запідозрив. А втім, вони цілком відповідали легенді, навіть істині.

Коноков задав Сангаджі ще кілька запитань. Аналізуючи їх, Микола переконався, що Коноков не знає ні «високоповажаного» Гарю Амбушева, ні його синів Чемида й Хулхачі, а користується агентурними даними, переданими Астровим через «Товстуна». Коноков намагався підловити Сангаджі на гачок. Та астраханський чекіст знав свою легенду твердо, йому повірили.

Нарешті, зондерфюрер, вельми задоволений діяльністю Астрова, подякував «Товстунові» й Сангаджі за службу й одпустив відпочивати.

Коли «астраханці» покинули кімнату, Долл мовчки глянув на Конокова.

– Я думаю, все гаразд, – сказав той. Дорджієв теж погодився з такою думкою:

– Відповідає впевнено, все збігається з інформацією Астрова.

– Тоді – з поповненням! І мені від усіх вас могорич, – пожартував Микола.

– На сьогодні досить, – підвівся Долл. – Розмову з вами, обер-лейтенанте, доведеться відкласти на ранок. Вона буде довга: маю купу новин для майора Альбрехта. А втім, можемо зустрітися й сьогодні. Тільки не тут. У капітана Гюнтера багато роботи, і ми йому заважатимемо. Ходімо до мене!

Побачивши вдома подарунки від Альбрехта, зондерфюрер зневажливо тицьнув носаком чобота в лантух з-яблуками:

– Знайшов чим здивувати…

– Не подарунок дорогий, а шана, – іронічно заперечив Микола.

– Знаю ціну його шані. Він, як той пес: покусав би, та боїться. Особливо тепер, коли на мені оця штука, вручена особисто фюрером у присутності Бормана. Постривай, я йому ще десь хвоста притисну.

– До біса того Альбрехта! Розкажи краще, Отто, як приймав тебе фюрер.

Розповідь була довга, переривалась частими тостами Клинченка за успіхи зондерфюрера. Десь уже за північ, коли привезений бочаг спорожнів принаймні літрів на п'ять, Отто почав переказувати новини з Берліна, де жила тепер його родина і куди дозволено йому було завітати після прийому в Гітлера. Нарікав на те, що столицю бомбардує ворожа авіація. Він охоче вивіз би сім'ю в затишний гірський куточок Баварії, та це може негативно відбитися на його кар'єрі. Додав, як завжди, наголошуючи на абсолютній таємності повідомлення:.

– Нещодавно у «Вольфшанце» [ *«Вовчє лігво». Ставка Гітлера у Східній Пруссії ] відбулася нарада. Фюрер поставив категоричну вимогу покінчити з Сталінградом. Сили росіян, – сказав він, – на грані виснаження. Для контрдій широкого стратегічного характеру, які могли б стати для нас небезпечними, вони більше не здатні. Треба подбати про те, щоб швидше взяти місто до своїх рук, а не допускати перетворення його у всепоглипаючий фокус на тривалий час.

– Я, здається, сп'янів, Отто, і не зовсім зрозумів. Що то за всепоглинаючий фокус?

– Мається на увазі, що Сталінград скував дуже багато наших сил. От він і хоче розрубати цей стратегічний вузол одним ударом. Підтягуємо туди резерви, а червоні перемелюють їх і перемелюють… А треба от так…

Долл ударив кулаком по столу. І затягнув далі стару пісню:

– А ти до мене не хочеш в ад'ютанти. Тоді порадь когось з офіцерів. Можна навіть не офіцера, просто розумну і вірну людину. А вже про офіцерські погони для неї я сам подбаю. Відмови мені тепер немає ні в чому.

– Куди ж ти Дорджієва подінеш?

– Що Дорджіев? Потрібна людина, якій я міг би довірити роботу з агентурою.

– Для цього в тебе є капітан Гюнтер.

– Його мені Альбрехт підсунув. У разі чого продасть за півгроша…

– Тоді бери Астрова. Здібний хлопець. І вдячний за те, що ми вирвали його з табору. – Подумаю, Миколо. Та це і не так просто. Ким я заміню його в Астрахані?

– Скоро ми дамо тобі новачків із школи. Там є підхожі хлопці: підучили ми їх непогано.

Та зондерфюрер вже сидів із заплющеними очима. Не то спав, не то давав знати, що час уже відпочити.

Наступного ранку, прощаючись з Клинченком, Долл усе ж повернувся до незакінченої нічної розмови:

– Спасибі за пораду! Астрова при першій можливості заберу до себе.

По дорозі додому Микола і Войцехівський мали нагоду переконатися, що конфіденціальне повідомлення Долла про виступ Гітлера у «Вовчому лігві» та його директиву якнайшвидше оволодіти Сталінградом – правдиве. По всіх дорогах, здіймаючи куряву, йшли військові колони у напрямку Волзької фортеці. Фашисти готувалися до рішучого штурму.

Та не знали і не могли тоді знати ні Клинченко, ні Долл, що кінцевий результат Сталінградської битви залежить уже не від фюрера, його фельдмаршалів і генералів, бо назріває подія світового масштабу, яка круто поверне хід усієї війни.