П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Помітивши, як спохмурніло обличчя співрозмовника, додав уже спокійніше:

– Зрозумійте, що ви і «Товстун» не єдині агенти абверу в Астрахані, що один з них постійно стежить за вами. Розгулятися ми йому, звичайно, не даємо. Він у нас за «живця» на гачку править. Долл шле до нього зв'язкових по інформацію, а ми їх на зворотньому шляху перехоплюємо. Та трапляється у рибалки й так, що живець зривається. Не можу, права не маю ризикувати вами.

– Підказую ж вихід: комсорг примусив…

– Цим ви можете обманути «Товстуна», Кардова. Ми їх загнали в нору, і вони вірять байкам, які ви розповідаєте їм за пляшкою. Того ж, хто слухатиме вас, не обдурите: він одразу розпізнає, звідки у вас слова йдуть – від внутрішньої переконаності чи від фальшивого пафосу. Давайте відкладемо вашу агітаторську діяльність на майбутнє. А поки що – ближче до діла. За даними армійської розвідки фашисти посилюють активність у напрямку Яшкуля. Є дані про підготовку наступу на Астрахань. Саме час підкинути Доллові дезінформацію. Попередьте «Товстуна», щоб готувався в дорогу.

…Пізно вночі за вікнами явочної квартири, старанно заслоненими щитами з фанери, Астров читав «колегам» своє перше повідомлення Доллові.

«Пане Зондерфюрер. Повідомляю Вас про хід моїх справ. Як Ви вже знаєте, в ніч з 25-го на 26-е серпня німецькі солдати перекинули нас через свій передній край у напрямку Яшкуля. Потрапили ми в цей населений пункт аж у середині дня, бо відстань до нього п'ятдесят кілометрів, а не двадцять п'ять, як твердив мені Ваш ад'ютант.

Навколо Яшкуля – сильні дозори, бо він є опорним пунктом, до якого, як пощастило мені довідатися в останню хвилину, відходить червоне військо з-під Улан-Урге. В Яшкулі скупчилося багато артилерії, але скільки саме і яких систем, з'ясувати не вдалося.

Звідси на Астрахань ми йшли по головній магістралі. Зустрічали механізовані колони, складом приблизно до полку. Одні з них прямували в бік Яшкуля, інші навпаки. Важко було встановити їх призначення: поповнення, перегрупування чи, може, просто пересувні моторизовані загони для патрулювання ділянок пустельних пісків? У всякому разі ми переконалися, що триматися головної магістралі небезпечно, і мусили ухилитися вправо і йти через села. В Ємчін-Хірулі дізналися від населення, що більшовики озброюють спеціальні загони чоловіків, які з тих чи інших причин не призвані до лав армії, і створюють з них команди для винищення німецьких парашутних десантів. Таких загонів, кажуть, вже чимало. Винищувальники весь час стежать за степами. У селах лишилися самі старики та діти, тому завербувати нового зв'язкового, як ви наказали, нам з «Товстуном» не пощастило. Ми вирішили якнайшвидше дістатися в Астрахань. Тут більше населення, отже і більший вибір зв'язкових. Одного я вже завербував. На мій погляд, надійний чоловік. Перевіряв його поки що лише на дрібних дорученнях. На більших ризиковано. Справа в тому, що він дезертирував з червоного війська. Його, можливо, розшукують, а підставних документів – не має. Посилаю його у ваше розпорядження і для перевірки. Всі дані, які можна було уточнити на місці – повністю відповідають тому, що він говорив про себе. Н. (не називаю в донесенні його прізвища, оскільки в Астрахані лишаються його близькі) – син колишнього власника кількох сот десятин на так званих «чорних землях». Володів отарою в три тисячі голів. Я мав розмови з його батьком: до червоних настроєний вкрай вороже. Благословив сина на служіння Великій Німеччині, на подвиг в ім'я Будди. Одне слово, хлопець підхожий. Докладніше писати не варто: він сам про себе все розповість. Додам лише, що в нього багато родичів, і він міг би вербувати їх у національний калмицький корпус, який Ви формуєте.

Фронт, на жаль, просувається повільніше, ніж Ви передбачали, а життя в Астрахані дороге. Перешліть гроші. Можливо, будуть нові інструкції? А поки що продовжую збирати відомості про роботу вузла, нове залізничне будівництво, яким Ви цікавилися, про укріплення в районі Астрахані й настрої населення. Найважливіше з того, що я зібрав – «Товстун» передасть вам усно. Він розповість і про нашого господаря квартири, який заслуговує за свою відданість рейхові і фюрерові нагороди й безумовного довір'я».

– Ну, друзі, нічого не забуто, не перебрехано? – спитав Астров, закінчивши читати послання.

– Все, що ми спостерігали разом на шляху до Астрахані, ти описав точно, – підтвердив «Товстун». – Ось тільки зробити висновків з баченого не можу: я людина не військова. Тобі видніше.