П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– Хай шукають тепер більшовики Миколу Романовича Клинченка. Тільки і встановлять, що він потрапив у пазурі гестапо. Отже, з другим народженням вас, колего! З цим документом ви можете змінити квартиру й оселитися в Грубешові де завгодно.

Клинченко-Козаченко не примусив себе просити. Треба було якнайшвидше повідомити Центр. Та й вічно п'яний Пецюра остогид. Микола написав у кількох примірниках об'яву. Оголосив, що розшукує окрему невеличку квартиру, бажано з вікнами на схід.

Клинченко обідав. Як завжди в ресторані Долла – Філіппова за одним із столиків кельнера Стефана Бойка, того самого, який прислужував йому пам'ятного вечора визволення з гестапо.

Подаючи кухоль пива з високою пінистою шапкою, Стефан сказав:

– Читав ваше оголошення. Якщо пан не має інших пропозицій, я насмілився б запропонувати свою оселю. Не окрему, правда, квартиру, лише кімнату. Зате простору, на два вікна. Обидва виходять на схід.

– Куди, перепрошую, виходять вікна? – зацікавився Клинченко.

– Два вікна й обидва виходять на схід, – чітко повторив Стефан.

– Коли можна оглянути?

– Хоч би й завтра.

Кельнер, вклонившись, відійшов. Клинченко осушив кухоль, витер спітніле чоло. Розмова з Стефаном схвилювала його, породила суперечливі думки. Радів, що оголошення «спрацювало» так швидко. Непокоївся, що зв'язковим від Центру буде людина з ресторану, про який він тепер уже напевно знав: уся обслуга тут з годованців абверу.

Ніч не спав. Насилу діждався дев'ятої ранку, коли можна було відвідати Стефана, не викликаючи нічиєї цікавості надто ранньою появою.

Будиночок Бойка стояв на тихій вуличці, огороджений з фасаду палісадником. Повільно натиснув кнопку електродзвоника. Десь у кімнатах задзеленькало. Господар відчинив двері й привітав гостя. Не запобігливо, як у ресторані, а з почуттям власної гідності, навіть якось по-товариському. Незвичайність поведінки Стефана ще більше насторожила Клинченка. Коли ж з'ясувалося, що кімната справді має два вікна на схід, він спитав себе: збіг обставин чи провокація?

У Чернівцях було домовлено: зв'язковий Центру, який з'явиться на оголошення в газеті, має запропонувати кімнату з двома вікнами на схід. Ці слова були паролем. Фактично ж приміщення могло дивитися куди завгодно. Проте передбачався і збіг обставин, з яким він і зустрівся. Тому, закінчивши огляд, Клинченко з виглядом невдоволення виголосив запасний пароль:

– Коли вже не ізольована квартира, то хоч би хід окремий…

– Якщо пан погодиться заплатити, можна прорубати окремий хід. Аби гроші!

– Обидва усміхнулися й потиснули один одному руки…

– А ви й справді оселяйтесь у нас, – запропонував Бойко. – Майте на увазі, що зв'язок з Центром підтримується через Львів, а практично його здійснює моя дружина Іванна з допомогою своїх родичів, які живуть на самому кордоні.

– Принадно, Стефане, та чи не надто ризиковано? Троє радянських розвідників під одним дахом… Провал, і накриваємося однією покришкою.

– Так, певний риск є, але він послаблюється деякими іншими обставинами. Як ви вже напевно здогадалися, я служу в абвері. Ви – теж. Навряд чи таке сусідство викличе підозру. Навпаки: скоріше воно діятиме заспокійливо. Отже, й тут, як бачите, єдність протилежностей.

– А я й не знав, що кельнери ресторанів так обізнані з діалектикою, – пожартував Клинченко.

Вони поринули в деталі своєї майбутньої роботи.

Клинченко на собі випробував виснажливий темп редакційної гарячки, встиг усвідомити ціну часу в органах державної безпеки, де година іноді вирішувала успіх багаторічної операції, а мить – саме життя. Тому напруження, з яким довелося працювати в Грубешові, не було для нього новиною. Вдень вони з Федоровим збирали інформацію серед білокозачої агентури абверу вздовж певної ділянки німецько-радянського кордону і доповідали Доллові. А ввечері Павло з Стефаном шифрували матеріали для Центру. Набиралося їх усе більше. Всю розвідувальну діяльність абверштелле Грубешув видно було Львову, як на долоні.

Шифрограми від Клинченка надходили все тривожніші. Гітлер зосереджував на кордоні нові, обстріляні в боях на заході дивізії. На старих і новоспоруджува-них аеродромах літакам ставало дедалі тісніше.

Сотні агентів німецької політичної й військової розвідок провалювалися, ледь перейшовши лінію радянського кордону. Та це не зупиняло ні гестапо, ні абвер. Ще до проголошення війни Гітлер намагався організувати тотальне шпигунство. Для цього придатні були, насамперед, білоемігранти, буржуазні націоналісти всіх мастей і відтінків. Аби проба на них стояла антирадян-ська. Гестапо й абвер згрібали тепер ці покидьки з емігрантських смітників усіх п'яти континентів. Нашвидку знайомили з азами розвідки чи диверсійного ремесла, формуючи найбільшу в світі армію шпигунів для війни в темряві.