Жовтоблакитники з табору УНР зчинили, було, галас і влаштували в Берліні сцену ревнощів: як же, мовляв, так? Адже фюрер обіцяв нам українську республіку під німецьким протекторатом, а тепер збирається звести на трон Скоропадського.
Та кожна з сторін – і монархісти, і «республіканці» дістали запевнення, що буде саме так, як обіцяно їй. Пізніше, як відомо, Гітлер скрутив по величезній дулі всім своїм найманцям. Але на той час оунівці й скоропадчики сподівалися, що їхня вірна служба буде винагороджена.
Клинченку-Козаченку доводилося тепер нашвидку вникати в усі деталі цієї багаторічної колотнечі.
Довести, однак, до кінця свої «лекції» Федорову не пощастило. Шифровка зобов'язувала Долла негайно відрядити Федорова з Козаченком до абверштелле Прага в розпорядження доктора Грубера – «референта в українських справах» – для участі в переговорах з гетьманом Скоропадським.
Вони знайшли Грубера в празькому ресторані «Завжел». Це був високий, худий чоловік у застебнутому на всі ґудзики глухому чорному костюмі й золотих окулярах, зовні схожий на лютеранського пастора з солідної парафії.
Грубер почастував їх сніданком. Розмова точилася навколо Польщі. Точними «місткими» запитаннями референт з'ясував, наскільки його співрозмовники обізнані з настроями різних кіл населення генерал-губернаторства, з їх ставленням до «третього рейху». Жартома поцікавився навіть, чи мають успіх у польського жіноцтва німецькі офіцери. Це був своєрідний екзамен на спостережливість, уміння аналізувати. А послухаєш – подумаєш: зустрілися друзі після довгої розлуки й поспішають обмінятися враженнями.
Десь за годину Грубер рішуче піднявся, розплатився. Всі троє вийшли на вулицю. За рогом чекала малолітражка «оппель-кадет». Доктор Грубер сів за кермо, Федоров – поруч. Миколі дісталося місце на задньому сидінні.
Мовчки проминули кілька вулиць. Нарешті «оппель» вискочив на обсаджену черешнями автомагістраль. Клин-ченко встиг прочитати написи на дороговказі: Прага – Моравська Острава. Отже, їхали на схід. Тим же курсом йшли довгі автовалки з мотопіхотою, торохтіли тупорилі міномети, м'яко котилися артилерійські системи. Узбіччями, здіймаючи пилюгу, повзли танки. «Спеціально завіз нас сюди для «натхнення» перед переговорами», – промайнуло в Клинченка.
Він угадав: саме з цього Грубер почав розмову.
– Розкажіть гетьманові й членам гетьманської управи, що бачили в дорозі. Дипломатично. Ніби між іншим. Але так, щоб зрозуміли: на Західному Бузі й Сані фюрер не спиниться.
– Чого маємо добиватися на тих переговорах? – зацікавився Федоров.
– Звичайно, не українських військових формувань. Навряд чи гетьман нашкрябає хоч одну дивізію. Та й до чого вона? Його сердюків та синєжупанників старше покоління на Україні згадує без захоплення, хлібом-сіллю не зустріне. Та гетьманська управа веде до Цього часу облік колишніх кадрів «Варти» [* Варта – гетьманська поліція й розвідка ], підтримує зв'язки з групками фанатиків українського монархізму. Цих людей після відповідної підготовки можна було б засилати на той бік. Отже, насамперед, добийтеся списків «Варти». Вербування абвер бере на себе, всі витрати на підготовку – теж.
– А де ж тут інтерес гетьмана? – вставив слово Клинченко. – Заради чого він має ділитися з абвером своїми «підданими»?
– Ви мислите реально. Це хороша риса в розвідника, – похвалив Грубер. – Буде й інтерес. Про це далі. А поки що слухайте уважно. На гетьмана, панове, впливати по-різному. Ви, Козаченко, видаватимете себе за українського монархіста, який досі поділяв свою активність по той бік кордону на два фронти: працював н абвер і одночасно об'єднував десь, ну, скажімо, в Києві, прихильників гетьмана.
– Велику організацію пощастило мені створити? – пожартував Микола.
– Не будемо втрачати почуття реальності, Невелику. Список організації сьогодні ми з вами складемо. Нам відомий дехто з числа колишніх дідичів та заможних господарів із спілки «Хліборобів-власників», які іноді зустрічаються і навіть зверталися до німецького консульства в Києві з просьбою зв'язати їх з Скоропадським. Цим зв'язковим, Козаченко, будете ви. Прибрешете, ніби й серед молоді є прихильники української монархії. Треба добитися, щоб його ясновельможність повірив вам і погодився всі дальші зв'язки з абвером підтримувати виключно через вас. Паном Федоровим, який вів з ним у свій час переговори про приєднання до «Всекозачого союзу», Скоропадський, за нашими відомостями, не задоволений. Вважає його, прибічником Попова. Тому він охоче прийме ваші послуги для зв'язку з абвером. Та без докладних списків «Варти», про які згадувалося вище, – не повертайтеся. Задля них весь цей парад.
Читать дальше