П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– До чого ж зводиться тоді моя роль? – поцікавив ся Федоров. І Миколі здавалося, що в тоні його запитання пролунала образа: чому, мовляв, його пересувають на другий план?

Це вловив, видно, й Грубер, бо поспішив з поясненнями:

– Ви, Федоров, стоятимете над усіма, в тому числі над самим гетьманом. Наш молодий друг покаже ясновельможному пряника, пообіцявши, що абвер заплатить гетьманській управі за кожного завербованого з її допомогою агента. А коли почнеться навколо цього торг, виймете з-за халяви канчука.

– Треба його мати, – буркнув Сергій Олексійович.

– Завтра одержите, – заспокоїв Грубер.

– Який же він, цей канчук? – запитав Микола, щоб підтримати свого старшого колегу.

– Я передам вам копії деяких документів із досьє ясновельможного в гестапо. З них видно, що, перебуваючи на повному нашому утриманні, гетьман тягнув і з англійців, навіть після того, коли сам рейхсміністр Ріббентроп попередив, що фюрерові це не подобається. Натякніть, що нам відомо про його зв'язки з іноземними, ворожими нам розвідками. Хай покрутиться вночі на ліжку.

На перехресті доріг Грубер розвернув свій «оппель» і взяв курс назад, на Прагу.

Наступного ранку «референт в українських справах» зустрівся із своїми посланцями знову. Він передав їм папку фотокопій із гестапівського досьє Скоропадського і залізничні квитки.

Клинченку здавилося, що після зустрічі з Грубером на магістралі Прага – Моравська Острава Федоров ставиться до нього холодніше. Відкрита чи навіть прихована ворожнеча між ними аж ніяк не сприяла б справі. Тому Микола вирішив докласти зусиль, аби повернути собі прихильність наставника. Як тільки зайняли вони своє двомісне купе в Берлінському поїзді; Клин-ченко витяг з валізи пляшку витриманого французького коньяку, придбану з допомогою Стефана Бойка саме на такий випадок, і круглу коробку голландського шоколаду з колою.

– Давайте, Сергію Олексійовичу, за старим християнським звичаєм вип'ємо, щоб вдома не журилися. Помічаю: мій учитель незадоволений мною. Та ж я, їй-богу, не просив тієї ролі, яку мені доручили. І вже напевне не збирався ставати на вашому шляху…

Схаменувшись, що говорить надто голосно, Микола відчинив двері й визирнув у коридор. Заглянув у сусіднє купе. Там нікого не було.

– Не шукайте собі клопоту, – махнув рукою Федоров, коли Клинченко повернувся.

– Це ви до чого?

– До всього, – посміхнувся співрозмовник. – Можете хоч кричати. Я це купе знаю добре. Воно спеціально устатковане для таких, як ми з вами. Вважайте його одним з кабінетів абверу й говоріть усе, що хочете. Просити вибачення вам теж не треба. Грубер має рацію: розподіл ролей правильний. Вам, як землякові, гетьман повірить більше. Отже, хай все так і буде: ви – з пряником, я – з канчуком. Хильнемо за успіх!

Федоров налив по другій. Атмосфера доброзичливості була відновлена.

– Вам уже доводилося бувати у Скоропадського. Змалюйте мені трохи обстановку, в якій він живе, оточення гетьмана, щоб по приїзді я скоріше орієнтувався, – попросив Микола.

– Що це – боязкість підданого перед своїм королем? – в'їдливо кинув сусід по купе.

– Ні, скоріше знайомство з картою місцевості перед боєм, – відповів у тому ж тоні Клинченко.

– Що ж, – погодився Федоров, – можливо це і є прогалиною, яку я допустив у вашій підготовці. Заповнимо білу пляму. Ви іронічно говорили про карту місцевості. А що як почати справді з неї. Доводилося вам чути коли-небудь про Ванзее?

– Це якась околиця Берліна…

– Не якась, а дуже красива! Там багато чудових особняків, вілл із садами й парками. Одна з цих вілл на Алоїзенштрассе, 17, належить його ясновельможності гетьманові всієї України, королю Галичини та Володимири й господареві Молдавії Павлові Петровичу Скоропадському.

– Ого! Я не знав, що матиму знайомого з таким довгим титулом.

– От бачите, як багато білих плям і плямочок у вашій підготовці. Це речі, які правовірному українському монархістові треба знати з пелюшок. А втім, коли ви гойдалися в колисці, цього титулу Скоропадський ще не мав. Він присвоєний йому дев'ятсот двадцять сьомого року в Мюнхені на з'їзді німецьких, англійських та угорських монархістів. Це, між іншим, посварило ясновельможного з деякими його друзями з оточення великих російських князів – претендентів на престол Романових, Нагадавши Скоропадському його колишню близькість до царського двору, вони звинуватили його в «невдячності до благодійників». А втім, це вже не наш клопіт. Нині, як вам відомо, йде консолідація всіх антибільшовицьких сил під егідою свастики. Фюрер кожному вкаже його місце. Повернімося, однак, до наших справ…