Василь Фіялко: Оранжеве сонце

Однак Ту не чекав фатальних стрибків — він сам метнувся назустріч звірові. Поява живої перепони була такою несподіваною для хижака, що він аж сіпнувся з люті, і, хоча перший свій стрибок уже не встиг погамувати, зате другий в один мент спрямував убік. Та потім, ніби присоромившись ляку і відразу забувши про антилоп, люто стрибнув на свого нежданого ворога.

Проте до того не так легко було підступити. Ту несамовито розкручував навкруг себе довбню, то спритно підскакуючи, то відступаючи від хижака, що з риком норовив про-шугнути крізь круговерть довбні на запеклого напасника й оборонця водночас. Та вже на допомогу своєму вождеві з двох боків кинулися одноплемінці. Припинила гонитву за здобиччю і левиця і теж метнулась на виручку проводиреві. Найближчі сусіди Ту — Ун та Е, тримаючи довбні напоготові, вже брали лева в кільце. Але той знехтував ними і не відступав від Ту. Тоді Ун повернувся до левиці, якій лишалося кілька стрибків, щоб опинитися коло лева. Страшна у своїй люті, вона навіть і не спинилася перед наглою перепоною — рішуче шугонула на Уна, дарма що він так само, як і вождь Ту, вже розкручував навколо себе довбню. І левиця, дарма що одержала відчутний удар по щелепі (цей удар спинив її лише на одну мить), усією потугою навалилася на мисливця, звалила його з ніг. Ун устиг випустити довбню і схопив левицю за шию, не даючи їй змоги наблизити свою пащу до власного горла. Ун відчував на обличчі гарячий подих звіра. Потім різонув біль у передпліччі, на грудях, стегнах — туди все глибше й глибше встромлялися кігті, однак мисливець шиї левиці не випускав.

Е спинився в нерішучості — не зважувався завдати левиці удару довбнею — в останній мент вона могла відсахнутися, й удар припав би на Уна. Ту все ще розмахував довбнею, вибираючи найкращу мить, щоб влучити у голову звіра, а Ун долі змагався з левицею. Е поривався то до одного, то до другого, проте, поки він смикався, інші одноплемінці за якимось нечутним, однак владним законом, спритно поділившись на дві групи, випередили молодого і недосвідченого свого поплічника. Одна група накинулася на лева, друга — на левицю. Став до бою й Е, та спершу його відштовхнув Хіп, потім сам Ту. Лишалося тільки слухати, як хряскали довбні, ламаючи хребти, трощачи кістки звірів, що відчайдушно кидалися врізнобіч, але куди не потикалися — натрапляли на нещадні удари. І їхній опір що далі, то ставав усе немічнішим, а ричання — тихішим та хрипкішим, аж поки хижаки не позмовкали назавжди.

На місцині, де тільки-но вирувала кривава боротьба, нарешті запанувала тиша. З убитих звірів мисливці здирали шкіри.

Найбільше постраждали Ун та Хіп. Заюшені кров'ю, вони сиділи під кущем, і до ран їхні одноплемінці вже тулили зелене місиво з листя цілющих трав.

Коли шкури були здерті, Ту звелів Е нести їх до печери. Йти назад юнакові не хотілося, та що мав вдіяти? Мисливці легко могли без нього обійтися. Повертатися до печери Ту звелів також Уну та Хіпові. Й оскільки останні ледь трималися на ногах, то вождь додав до гурту ще й двох провожатих. їхню невеличку групку помітили ще здалеку: мало не все жіноцтво, велика юрба дітей і навіть кілька чоловіків-охоронців висипали назустріч. Дізнавшись, що ніхто з мисливців не загинув, чаки відразу ж заспокоїлися — жваво почали розпитувати про подробиці сутички зі звірами, проймалися веселощами. Ще б пак! Безстрашно кинутись на гривастих рикунів, од яких усі звірі, вся живність розбігається, ледь угледить їх! Хіба що одні тури та мамонти не бояться левів, так то ж які велетні!..

Отож Ун та Хіп в очах жіноцтва і дітвори були справжніми звитяжцями. Їх посадовили під валунами, жінки підносили воду у черепашках, а діти — смачні корінці та ягоди.

Е розклав у затінку лев'ячі шкіри, сів неподалік од них. Він поглядав на те, як усі запобігають перед Уном та Хіпом, і млів з досади. Йому хотілося опинитися на місці одного з них, хотілося мати на власному тілі глибокі рани. Хай би пекли вони, хай би і його змагала спрага! І чому він не вихопився поперед усіх?..

Е здригнувся від доторку до плеча дівочих пальців. Це підкралася Ни. Лоскітна хвиля розлилася в грудях. Водночас Е відчув і якийсь терпкий біль, що стиснув серце. Адже він нічим особливим не відзначився. Йому хотілося зірватися з місця і кинутися в хащі. Однак доторк пальців Ни ніби приковував до місця, розбавляв усі терпкі прикрощі. Солодка млість всевладно сповнювала тіло.

— Що це? — тихо спитала Ни.

Е здивувався — про що питає? Однак, глянувши на своє плече, якого торкалися пальці Ни, побачив засохлу смугу крові. То була лев'яча кров, що стікала зі здертих шкур, коли він їх ніс. Ни не знала цього, їй думалось інше.