Марко Кропивницький - Доки сонце зійде — роса очі виїсть

О л е к с і й Д м и т р о в и ч В о р о н о в, поміщик, капітан в одставці, літ 65.

Н а т а л я С е м е н і в н а, його жінка.

Б о р и с, син їх.

В л а д и м и р П е т р о в и ч Г о р н о в, студент-агроном, приятель Б о р и с а.

А н т о н З а в а д а, бувший кріпосний.

О к с а н а, його дочка, на 19 році.

М а к с и м Х в о р т у н а, бувший кріпосний, стрілець і швець.

С т е п а н К у г у т

} парубки

О х р і м

Г о р д і й П о в а р е н к о, городянський швець.

С к у б к о, писар.

Т е к л я

С о л о м і я}дівчата

К а т р я

П а р у б к и і д і в ч а т а.

Діється між 1862 - 1865 роками.

Вид села. Став, гребля, млин і т. д.

Т е к л я, С о л о м і я, К а т р я і д і в ч а т а.

К а т р я. О сестрички, матіночки, куди ж ми оце забрели? Тут так страшно.

Т е к л я. Тю, навісна! Чи не страмовище! Та осьдечки ж слобода. Сотні ступенів не одійшли від хати, а їй це здається вже за край світа,

С о л о м і я. Воно таки й справді смерком тут небезпечно. А все ти, Текле, - ідем та ідем, а ми за тобою, як вівці за цапом; от їй-богу, що правда. Задля чого ти нас сюди завела?

Т е к л я. Тут буде на греблі диво!

Д і в ч а т а. Яке диво?

К а т р я. Кажуть люди, що у тім млині щоночі мелють.

Т е к л я. Брехня; правда, що мелють, тілько не щоночі, а проти великодня та проти зелених свят. Батько мої самі бачили.

К а т р я. Ох, не розказуй же, сестричко!

Т е к л я. Мої батько бачили і тих, що мелють, бачили своїми очима. Такі, кажуть, чорні-чорні, аж вилискуються, а з очей та з рота полум’я так і палить…

Д і в ч а т а. Годі-бо тобі плескати!

Т е к л я. А ондечки та скеля, біля котрої позаторік чумак утопився.

Д і в ч а т а. Почала вигадувати.

Т е к л я. Я бачила, як його й з води витягали, такий синій! Ходімо, гей, дівчата, аж туда. А глянь, Катре, що то пливе?

С о л о м і я. От таки намоглася полохати! Глянь, Катря аж тремтить.

Т е к л я. Великий мені клопіт.

К а т р я. Бо коли б тобі таке трапилось, як мені

Т е к л я. Що таке, розкажи.

К а т р я. Страшно розказувати. За мною оце проти середи бенеря гналась…

Т е к л я. Чи й справді? Стривай, бесурко, дасться тобі узнаки та бенеря! Давайте скупаємось, дівчата!

Д і в ч а т а. Отакої ще вигадай!

С о л о м і я. Хіба не чула, що тут по захід сонця раз у раз водяник бовтається?

Т е к л я. Я водяника не боюсь.

Д і в ч а т а. Не бійся, та стережися.

Т е к л я. Пхи! Отже навдивовижу вам буду його дратувати.

О х р і м. Ось я зараз!

Дівчата побігли.

Входить О х р і м.

О х р і м. Ач, як дременули урозтіч, неначе ті кози. Тю-тю, навісні! Верніться-бо сюди! Це я, Охрім!

Т е к л я. Чи й справді то ти, Охріме?

О х р і м. Та уже придивись. Водяник же, звісно, з бородою і увесь в куширі.

Т е к л я. Справді, це Охрім.

С о л о м і я. Оце ж нехай тобі всячина, як ти нас налякав. А Катря то мало що не зомліла, от єй-богу, що правда. Заспокойся-бо, це ж Охрім, ось придивись!

К а т р я. Ох, дух мені зовсім забило.

О х р і м. І вигадають же чорт батька зна які виграшки - одна одну полохати.

К а т р я. Це ж все Текля намоглася.

Т е к л я. Навіщо б мені здалося тебе полохати?

О х р і м. Це вже я знаю навіщо.

Т е к л я. Справді? Ох, який же ти догадливий.

О х р і м. Та не поможеться.

К а т р я. Я вже й не знаю, що я тобі, Текле, заподіяла.

О х р і м. Як що? Їй всі дівчата заважають: теперечки ти зо мною стоїш, учора і позавчора теж стояла. Ну, а це їй голки у печінки.

Т е к л я. Ой який же хорошун! Ох, рятуйте, сестрички, бо збожеволію від заздрості!

О х р і м. Ой не регочи, ой не скаженій. (До Катрі) . Чого-бо ти й досі тремтиш?

Т е к л я. Приголуб її та міцніше притули до серця, то вона зараз і одійде.

О х р і м. І приголублю, а тобі ж що?

Т е к л я. Аж нічогісінько! Сьогодні пригорнеш її, завтра другу, а там третю.

О х р і м. Що ж то я такий хвойдник чи дурисвіт?

Т е к л я. Розжуй, коли зуби цілі. Утри слини своїй кралі, бо ондечки які сережки попустила через губу.

К а т р я. Сама ти слинява.

О х р і м. Плюнь ти на неї.

Т е к л я. Заплач, тонкослізко. Гляньте, сестрички, яка гарна пара стоїть, мов намальовані. А вона? Вона - як рожа.

О х р і м. Відсахнись ти, сатано! Чого ти в’язнеш до дівчини?

Т е к л я. А вона тобі вінчана, чи як?

О х р і м. Хоч вона мені й не вінчана, а тебе я й без попа поблагословлю сьогодні по потилиці!