Марко Кропивницький - Доки сонце зійде — роса очі виїсть

Т е к л я. Руки покорчить, ось що!

О х р і м. Тьфу!

Т е к л я. І тобі тьфу!

О х р і м (Катрі) . На насіння!

Т е к л я. Дай же й мені.

О х р і м. Під церкву з довгою рукою.

Т е к л я. Ой які ж дорогі гостинці! Аж у печінках мене лоскоче від заздрості!…

С т е п а н. Бач, куди їх лихе занесло! А все це Текля керує! Ото вона за тобою, Охріме, так зорить, певно, постерегла, що ти пішов у Купріянівку, так вже й назустріч тобі вибігла.

О х р і м. Хай вона пропаде, анахтема!

Т е к л я. Може, й зорила, доки дурною була!

О х р і м. А тепер порозумнішала? От і слава богу, що хоч одною дурною менш буде на селі.

Т е к л я. Не печалуйся! Дурний заступив порожнє місце.

О х р і м. Ну й дівчина! Настояще срібне золотце!…

Т е к л я. І я ж кажу, що настояще!

Г о р д і й. Довольно остроумная баришня.

С т е п а н. А чи по знаку, дівчата, вам оця проява?

Д і в ч а т а. Хто ж це?

Т е к л я. А я відразу пізнала: це ж Гордій Поварів.

Г о р д і й. Он і єсть, Гордій Микитович! Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніе, баришні.

Т е к л я. Благодаримо вас!

Д і в ч а т а. Що? Поштеніє, баришні?

Г о р д і й. А то как же? Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому. Без привєту, как отвєту бить нельзя. У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: «Моє поштеніє». І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»

Т е к л я. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!

О х р і м. Ні, у нас як людині - то і людське, а свині - то і честь свиняча!

Г о р д і й. Позвольте на спор об етіх словах! На какой счот ви ето отдираєте, еті самиї категорії?

С т е п а н. Мели, бісе, чорт тебе второпа!

Д і в ч а т а. Сидів би там з своїми мамзелями у городі.

Г о р д і й. Вот так порадошноє воспитаніє; как поєду в город, в тот же секунд об’ясню всєм кавалерам і баришням, што какая, значит, глупая політика на деревні.

О х р і м. Чого ж це ти притютюрився до нас?

Г о р д і й. Такой я імєл свой каприз, штоб прієхать; желал повидать тятеньку, маменьку і прієхал.

О х р і м. Тут тебе тілько і бракувало.

Г о р д і й. Нєчаво некстаті задаваться, нєчаво наводить тєнь на глянц. Ми, пожалуста, сами с усами, только вот нос не оброс.

С т е п а н. Перестань вже белькотати.

Г о р д і й. Я не белькочу, а перед всяким смєло могу оправдать свой хвантаж. Я превзашол, слава богу, увесь термін по шведському званію, так і у разговорах усякому носа утру, не то што. Может бить, ви сумліваєтесь у моєм значенії, так я хоч січас в заклад об моєм положенії. Я імєю атестат, што можу ботинки на корках і на двойной подошві. Та хоч на американськой, так не іспужаємося! Вгодно, так і бакфорти по новому хвасону. Я не холомидник какой!

С т е п а н. Тебе возом, чи як, зачепили?

Г о р д і й. Я об’явленіє вам роблю, што я не какой-небудь жулик, а мастерной человек, во што! Ви гньоте на то, штоб баришні ваші панімали аба мне напротив і даже с насмєшкой, ну ми тоже можем говорить не по-хуже.

С т е п а н. От розпустив губу!

Г о р д і й. Как ви не панімаєте городського разговору, то я при етом случаї не причиною; вот вам і вся процедурія. От баришні ваші, так я так панімаю, што оні мой разговор можуть об’яснить, правда? І баришні мовчать? Вдивительно. Вот так воспитаніє!

К а т р я. Куди ж нам до городянок рівнятись?

Т е к л я. А, звісно, такій, як ти, то зась! А я так все зрозумію, що вони говорять.

О х р і м. Де ж пак тобі не зрозуміти? Ти якраз городянкам під масть! Вона у нас, Гордію, уміє через губу кашляти!

Г о р д і й. Кажется, Катерино, по батюшці, звиніть на том, не вспомню. Ви вдивительно покрасівелі! І потому, между протчим, позвольте вам рекомендовать меня!

К а т р я. Ох, сестрички, що ж це він знову забелькотав?

О х р і м. Та ну, либонь, ти не в ті взувся!

Г о р д і й. Почему? Пойміте одно только, что я для новознакомства хочу рекомендовать себя.

О х р і м (бере його за шиворот) . Та кажу ж бо, що не в ті взувся! Та що це на тобі за одежа?

Г о р д і й. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.

О х р і м. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!

С т е п а н. Це ж той каптан, що зветься пусти-вирвусь!

Г о р д і й. Не завдавайтесь на мелкіе макарони, бо лапша з карманов сиплеться!

О х р і м. Пам’ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?