Марко Кропивницький - Доки сонце зійде — роса очі виїсть

Г о р д і й. І што вам на ето дурачество об’явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.

О х р і м. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?

Г о р д і й. Тогда только сапог і імєєт свой настоящій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так вон і імєєт свою надлежащую державу!…

О х р і м. А побіжи, чи здорово заореш носом?

Г о р д і й. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.

С т е п а н. А що ж, у вас співають парубки, як зберуться на вулицю?

Г о р д і й. Случається, только у нас нєт парубков, а усе кавалери.

П а р у б к и. Ану заспівай якої, може б, ми перейняли.

Г о р д і й. У нас на тверезую ногу не поют.

О х р і м. Ач який, звик до могоричів.

Г о р д і й. Пойдьом в питейний, я сам вас вгощу.

П а р у б к и. Та ну-бо заспівай!…

Г о р д і й. Не поймьотє ви романц! Ну вот вам, напримєр:

О х р і м. Та це чорт батька зна яка.

П а р у б к и. Ти заспівай нам салдацької.

Г о р д і й. Важна кумерція! Ти їм благородную, а они салдацьку. Вот вже недаром сказано про деревенських хохлов, што мазепи!

О х р і м. Ти-бо не будь тим, що моркву риє!

1-й п а р у б о к. Коли з тобою по честі, то ти не роби по-песьки.

2-й п а р у б о к. Гляди, щоб часом не підборкали ми тобі оції кацавейки!

3-й п а р у б о к. Та й плюндри щоб не тріснули нижче пояса.

С т е п а н. У, вже й розгримались! Ну і чого ви на нього опудились? І не сором вам? Хіба не бачите, що він навіки дурний?

Г о р д і й. Нєт, кажется так, што я не дурак.

С т е п а н. Мовчи, бо битимуть! У нас, брат, по-простому, так оддубасять, що аж пір’я сипатиметься.

Г о р д і й. Ну, пусть я буду дурак, но і ви не вочень вумниє.

С т е п а н. Ану, братця, гайда на вулицю, ходім, дівчата, бо сьогодні вже панича не побачите.

Д і в ч а т а. Він-таки нам і потрібний!

С т е п а н. Та вже нічого, нічого! Другий тиждень, як панич приїхав додому, а вони, сердешні, аж попару не знайдуть.

Т е к л я. Нехай вже Оксана витріща на нього свої баньки.

О х р і м. Отже була дівка як дівка, доки мовчала, а це вже знову чортяка штрикнув у ребро.

Г о р д і й. Вот з паничем так я могу нікоторий порядочний разговор. Надо будєт ему рекомендовать меня.

О х р і м. Навряд, щоб він зайшов в патяки з таким розумним дурнем.

Г о р д і й. Ми знаєм, што знаєм, а я мало внімаю обращенія на ваші глупие анекдоти - вот што! Вот хотєл вас попоштувать настоящим турецьким табаком, а тепер понюхаєте.

О х р і м. Може, коло турецького лежав?

Г о р д і й. Вєрную правду говорю, што турецький настоящий, чесноє слово, восєм копєєк чвертка.

О х р і м. Так дай попробувать!

Г о р д і й. Зачем міня обижаєте і даже дураком називаєте?

О х р і м. Тю, він вже і розгнівався! Дивіться, братці, то ж ми у шутки.

Г о р д і й. Порядошние шутки, што чуть до інтересного шкандалю не дошло.

С т е п а н. Справді, добрий табак! (Курить) .

Г о р д і й. А з каково же резонту я буду обманивать? Отже тут і ціна написана.

О х р і м. Дай сюди, я прочитаю.

П а р у б к и. Ти-таки і тямиш?

О х р і м. Мій же дід був грамотний, а батько дрюкований… (Чита) . Тисяча вісімсот, зверху старий чорт. В городі Парижі, к Вороновій поближе, сіла собака на вовка, та боялась злізти, бо вовк хотів її з’їсти… Амінь! (Сховав табак) .

Г о р д і й. Куди ж ти табак запрятал?

О х р і м. В кишеню. Твоя, може, продерта, а в мене ціла.

Г о р д і й. Вот так мошенство!

Т е к л я. От якби понесли той папір до Оксани, то та б краще прочитала.

С т е п а н. О, та б прочитала! Оксану добре панич навчив грамоти.

Т е к л я. Навчив і до розуму довів. А вона тепер ходе, як та проява, та косою світе!

О х р і м. Вже Оксану вхопила на зубок?

С т е п а н. Гляди, щоб часом тобі не засвітило в очах!

Т е к л я. Овва!

С т е п а н. Не оввакай! Ти плещи про кого іншого, а про Оксану ні писни.

Т е к л я. Я своїми очима бачила, як вона на тім тижні плоскінь вибирала, та все вихилювалася, та за поясницю хапалася.

С т е п а н. Слухай, Текле, я плохий-плохий, ну, як розлютуюсь, то й чорт мені не сват.