Василь Фіялко - Оранжеве сонце

Ту блискав лютими очима то на Уна, то на Хіпа, проте мовчав. Раптом очі вождя трохи зіщулилися, подобріли, у них пригас погрозливий відблиск, а тіло задрижало від безгучного сміху. Певне, ота безпорадність супротивників викликала таку зміну настрою.

— Ун уб'є Хіпа? — і вождь глузливо глипнув очима на Уна, потім скосував на Хіпа і з таким самим насміхом спитав і в того: — Хіп уб'є Уна?.. Для Хіпа довбня заважка!..

Далі вождь Ту, не чекаючи нічиєї відповіді, вибухнув таким реготом, що дехто з одноплемінців позіскакував з місць. Підходили ближче з недогризеними костистими шматками м'яса. З кришталевої глибини неба сяйнуло світле коло, і стало видно, як у всіх масно блищать губи, як палахкотять веселістю очі! Мисливці з насолодою розглядали і Уна, і Хіпа, і Ту, який аж гойдався від нестримного сміху. Той сміх передався усьому племені, і над майданом з розкиданими валунами здійнялися такі розкотисті веселощі — з диким гиканням, виском і пронизливими викриками, що навіть частка того галасу могла б розполохати, величезну зграю іклистих вовків або збіговисько буйнорогих тварин.

— Ун і Хіп — вороги!

— Розбороніть їх!

— Ще не б'ються…

— За кого звелися?..

— За Ни!..

— За Ни?..

— А де Ни?..

— Ось вона, ось!..

Спантеличену дівчину жінки виштовхали в саме осереддя гурту. Вона сполохано зиркала то на Уна, то на Хіпа. Ун силкувався посміхнутися, а Хіп схилив свою голову, його аж хилитало — він з останніх сил тримався на ногах. Ни притулила руки до грудей, по обличчю текли сльози. Врешті вона з розпачливим зойком кинулася до ніг вождя.

Запала мовчанка. Ту поклав свою важку руку на голову Ни і розчулено запитав:

— Що просить дочка Лілеї?..

— Ни не хоче ні Хіпа, ні Уна! — приглушено проказала дівчина, але її почули, мабуть, усі.

— А кого хоче Ни? — розважливо запитав Ту.

Голос вождя пройняв трепетом все єство Ни. Серце пружно стискалося, мабуть, від палкої віри, що вперше так безборонно загорілася в ньому, і від солодкого щему спалахнуло лице, заяскріли очі. Ни обожнювально дивилася на вождя Ту. Ось-ось мала Ни вимовити дороге ім'я, але в цю мить щось важко впало на землю. Всі повернулися і побачили на землі розпластаного Хіпа. Він утратив останні сили і впав додолу. Жінки зойкнули, декотрі кинулись до Хіпа. Звели його, всадовили, зіперши спиною до валуна.

— Води, води!.. — проказало водночас кілька голосів. Ту все ще сидів на своєму місці, тільки повернув голову у бік Хіпа, хоча того й заступили спини одноплемінців. Перед ним усе ще стояла навколішках Ни. Вона благально дивилася на вождя і чекала того менту, коли він знову погляне на неї. А Е не відривав від неї очей. Він чекав, чекав жадібно й спрагло, коли вона нарешті вимовить його ім'я. Та нараз увагу Е привернула його маленька сестричка Іч, яка принесла у черепашці воду для Хіпа. Матінка Уф взяла у неї черепашку, хлюпнула з неї в обличчя Хіпу, далі притулила краєчок черепашки до уст мисливця і влила ковток-другий йому в рот. Хіп розплющив очі і зненацька різким рухом правиці вибив черепашку з рук Уф. Вода хлюпнула жінці на груди, а черепашка покотилася додолу. Хіп силкувався підвестися. Жінка лагідно промовила:

— Хай Хіп сидить! Хіпу не можна вставати!..

— Хіпу все можна! Все! — гукнув той, різко відіпхнувши матінку Уф, яка від поштовху мало не впала.

Одним стрибком до Хіпа підскочив Е, заступивши собою матінку Уф. Іч ухопилася за руку матері і злякано захлипала.

— Хіп не битиме матінку Уф! — рішуче промовив Е.

Хіпа вже ніхто не спиняв — він підвівся, схопив довбню і з диким риком здійняв її угору.

— Хіп уб'є безбородого Е!

Це було так несподівано, що юнак оторопів. Та в цю мить, підскочила в'юнка Ни і затулила юнака собою.

— Хай Хіп уб'є Ни! — виклично гукнула вона.

Хіп з піднятою довбнею стояв без подальшого руху, без ричання і загроз. Він поволі приходив до тями.

— Ни піде до Хіпа! — витиснув він із сухорлявих грудей.

— Ни належатиме Е! — відсторонив юнак Ни і став віч-на-віч із грізним нещодавно, але зараз знову знеможеним супротивцем.

Хіп глухо захрипів. Змора хилила його до землі, і він сперся на долоню.

— Ни піде до Уна! — почулося поруч.

Ун відіпхнув Е і підступив до Хіпа. Тримав перед собою довбню. Напевне, він не вважав Е за гідного супротивця, а лише Хіпа.

— Хай у Уна та Хіпа заживуть рани! — владно прозвучав голос Ту, що підійшов до трьох суперників. — Тоді Ун битиметься з Хіпом.

— Ни належатиме Е! — осміліла нарешті Ни.