Луї Буссенар - Викрадачі діамантів

Нічого не відповівши, гість клацнув кістлявими пальцями: звук був такий, ніби ляснули кастаньєти.

– Нас ніхто не чує?

– Ні, – було безтурботно відказано й припрошено до столу: – Сідайте, ваша превелебносте. Крізь тутешні кущі й сам сатана не продереться, не знаючи проходу. Та й кому спаде на думку, що бідний проповідник водиться з небезпечними бандитами? На копальні Нельсонсфонтейн усе спокійно. Маємо в запасі ще кілька годин…

– Не гаймо часу. Кажіть, Клаасе. Я волів би знати все про ваші плани.

– До справи, ваша превелебносте! Не варто, я гадаю, повторювати, що роботи додалося, і тепер вона значно важча. Наші фінанси майже вичерпалися. Не те щоб алмазів стали добувати менше – навпаки, але старателі нині обережніші. Скупники озброєні до зубів і поодинці не ходять, поліцейські подвоїли пильність, а товар вивозиться під посиленою охороною. Про те, щоб захопити чарівні камінці силою, годі й думати. Хитрістю пробратися на склад теж неможливо. Ми самі винні, що були занадто зажерливими… Еге ж, отче?

– Згоден.

– Коли б не ви, ваша превелебносте, теліпатися б нам усім давно на добре намилених конопляних мотузках… Тож тільки завдяки вам ми завжди знали про все, що діється на копальні. День у день, година за годиною… Ви діяли так спритно, що навіть сам біс не вгадав би під личиною вірного «слуги Божого» потайні наміри одного з найвідоміших європейських шахраїв…

– Клаасе, не розводьтеся довго.

– Я просто хочу наголосити, що статку ми так і не надбали. Зате ви тепер не бідніші за самого губернатора.

– Усяке буває, брате мій. Нема на те ради! Людина хоч і зветься Божим творінням, проте грішна й недосконала. Взяти хоча б вас. Усі ви непробудні п’яниці й запеклі картярі. Тому й сидите тепер на бобах, і голови вам тріщать од думок, що ж то воно з вами далі буде…

– Тепер про мій план… Може, перехилимо по одній? Горло пересохло.

– Пізніше… Далі, Клаасе.

– Коли я прибув з Кейптауна з копійчаними результатами нашої останньої операції, випадок привів мене до готелю, де зупинився містер Смітсон із донькою і зятем. Ніхто не підозрював, що я тут, поруч із ними, за перегородкою; усі їхні таємниці стали моїми – я жив їхнім життям і пильнував кожен їхній крок… Слід сказати, що я шаленів од краси цієї дівчинки, а француза просто зненавидів…

– Я знаю про це, Клаасе, – перебив його гість голосом, що нагадував скрекіт сарани.

– Отож я й кажу: вони теж залишилися без грошей, – невдоволений тим, що йому не дали розповісти про найніжніші почуття, вів далі оповідач. – У них з’явилася одна божевільна ідея… І мене вона теж надихнула! Ви, мабуть, чули легенду про незліченні скарби кафрських королів, про цілу купу алмазів, захованих десь на Замбезі, недалеко від порогів?

– Пусті теревені, – мовив проповідник. – Ми марно гаємо час…

Клаас похмуро поглянув на нього й промовив:

– Можете мені не вірити. Але місце, де сховано скарби, їм видав нащадок тубільних правителів, кафр Лакмі, незадовго до своєї смерті. У моїх, так би мовити, підопічних є мапа, і вони твердо переконані, що знайдуть той скарб. Інакше чому б Вільрож сам вирушив на пошуки? Я ж потай супроводив його аж до Нельсонсфонтейна. Там він умовив приєднатися до нього свого давнього приятеля – я підслухав, про що вони базікали в його наметі… Сам факт існування цієї купи алмазів не викликає сумніву, і я певен, що вони їх таки знайдуть.

– Ну що ж, зрозуміло. Отже, доведеться йти їхніми слідами, – вирішив проповідник. – Французи самі приведуть нас до скарбу, а коли заволодіють ним, ми напевно знайдемо спосіб звільнити їх від цього непосильного тягаря.

– Мало плентатися за ними назирці – це надто небезпечно, – зневажливо стенув плечима Клаас. – Тут потрібен сильний хід… Може, приєднатися до них? Але ми троє для цього не підходимо – Вільрож занадто добре нас знає.

– А от я цілком можу це зробити, – зауважив псевдопастор, на якого подіяла впевненість бандита. – Крім того, я охоче зустрінуся з нашими колишніми помічниками – західними бечуанами. Їх можна буде пустити по сліду французів, створивши з них щось подібне до почесного конвою з найзапекліших головорізів Південної Африки.

– Недарма я сподівався на вашу допомогу, ваша превелебносте. Ну, а привід для зустрічі з французами і причина приєднатися до них прості: здається, дуже скоро вибухне війна між кафрами й англійцями, маємо всі ознаки цього. Тоді ваша місія – нібито супроводжувати нещасних біженців, змушених покинути рідні місця і рятуватися од війни, утікаючи на північ…