Альберт Іванов - Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна

— Он вони,— почувся голос Хихикала.— Он!

З'явився натовп батьків та родичів. Троє батьків тягли за руки своїх синів: Славка, Бориса і Мовчуна.

— У вас що, вже вантаження?— злякано запитав хтось із батьків.

— А якби ви втопилися? — кинулася до Мошкіних мати.

— А я не втоплюся! — твердо сказали Мошкіни.

— Ні, а якби втопилися? — наполягала вона.

— А Євген де? — спитала тітка Клава.— Живий?

— Осьде я,— висунувся над бортом шлюпки Женька.

— Так,— погрозливо промовила вона, відразу заспокоївшись.— Куди ви зібралися плисти? Мовчиш, так? Я кого питаю, Михайле? — Вона повернулася до Хихикала.— Ану, повідом йому, куди вони збиралися плисти?

— Скажи, дитинко,— попросив його батько.

— У Таллін, — пробурчав Хихикало.— А потім навколо світу!

Борис похмуро глянув на нього.

— То куди ви все ж таки збиралися плисти? — повторила тітка Клава.

— Цікаво, хто вигадав цей жах? — суворо спитав Борисів батько, дбайливо оглядаючи свого візка.

— Я,— твердо відповів Михайло, підвівши голову.

— Ми всі вигадали,— заголосили Мошкіни, намагаючись його хоч як-небудь виручити...— Він так каже, тому що він капітан. А ми всі самі хотіли в плавання!

— Тихо,— суворо сказала їм тітка Клава.— Послухай, Михайле, давай домовимося по-доброму! Можеш ти все це викинути з голови?

— Не можу,— рішуче відповів Михайло.

— Не можеш...— з жалем сказала тітка Клава.— Тоді збирай речі.

— Правильно,— підтримав її батько Хихикала.

— А ви краще за своїм доглядайте,— обірвала його тітка Клава.— Ваш теж гарний!

— Ну, знаєте! — обурився він.— Якщо на те пішло, з усіх тільки мій чесний! Хто нам очі розкрив? Він!

— Розкрадачі,— бурчав Борисів батько.— Понатягали!

— Та при чому тут вони? — сумно сказав Борис. — Я сам все приніс. І ніхто мене не просив. І жердину, і дошки. І приймальника обкурив. І візок твій прикотив...

— Ось бачите,— тріумфально показав пальцем батько Хихикала на Михайла й Бориса.— Два чоботи пара. І мого синулю сюди вплутати хотіли!

А батько Мовчуна раптом весело сказав Михайлові:

— Велике тобі спасибі. Мій заговорив нарешті. І як тобі це пощастило? Шокотерапія?

— Я з переляку,— пробасив Мовчун.— А хіба так уже погано на шлюпці плавати, тату?

— Звичайно, добре,— відповів батько.— Але...— він поглянув на інших батьків, — дорослих треба слухатися.

Всі поверталися додому.

— А де шлюпка зимуватиме? — раптом спитав Михайло.

— Знайдемо!—запевнив його Мовчун. —У мене на подвір'ї...

— Чи в мене,— вставив Женька.— Чи в Мошкіних!

— Краще в тебе, — зауважив Мовчун,— В тебе батько капітан, у плавання ходить. Він усіх умовить. І нас відпустять.

— Подумаємо, — сказав Михайло.— А капітану буксира — морський привіт. Він був правий... у всьому. Навіть у тому, про що не казав. Попереджав тільки.

Михайло неквапливо складав у чемодан свої скарби: підзорну трубу, компас, сигнальні прапорці, книги і карту. Женька сидів на ліжку і сумно дивився на нього.

...Коли Михайло, Женька й тітка Клава вийшли з автобуса біля аеропорту, вони не помітили, що слідом за ними, насунувши солом'яного бриля, вислизнув Борис.

— Ти, Михайле, на мене не ображайся,— винувато говорила тітка Клава.— Я просто боюся за тебе з твоїми витівками. Зрештою, я за тебе відповідаю, ти ще маленький.

Вони зареєстрували квиток. Борис, ховаючись, пересувався слідом за ними. Як багато він дав би зараз за те, щоб виручити Михайла. Ну хоча б якось, таємно, по дорозі до літака обмінятися з ним одягом. І тоді, якщо дивитися зі спини, тітка Клава, можливо, ніяк не дізнається, що замість Михайла — Борис. Та ж сама строката сорочка, рюкзак, чемоданчик... Ось тільки зріст?!

«Як хлопчик виріс за літо!»— скаже вона, приймаючи Бориса за Михайла.

А той вже зуміє зникнути з льотного поля.

Ну, а Борис, потрапивши в літак, запросто вибереться назад через люк вантажного відсіку. Он через той, куди транспортером подають важкі речі...

Або інший план: нехай Михайло увійде в літак, нехай!.. Борис проник би у вантажний відсік, звідти — в салон і вивів би Михайла до люка... Літак відривається від землі... Ось він уже над морем... А у Бориса є дві величезні парасольки. Вони могли б запросто виплигнути з парасольками — і спланерувати на воду! А тут їх уже зустрічає шлюпка «Напавтал»! На борту — Женька, Мовчун, брати Мошкіни! Вони кидають їм рятувальний круг! А величезні вітрила, наповнені вітром, то затуляють, то відкривають горизонт!