Альберт Іванов - Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна

Хихикало, зрозумівши його по-своєму, захихикав. А Мовчун кивнув.

— Згоден,— сказав Михайло.

І Мошкіних терміново послали додому робити сигнальні прапорці. Для зразка Михайло, зітхнувши, вручив їм свої і попередив:

— Не забрудніть. І не поламайте.

— А можна, і ми? — запитав Борис.— А то вони такого накоять!

— Решта за роботу! — наказав Михайло. І Борис слухняно взявся за молоток.

...Після обіду команда «Напавтала», кожний з новенькими прапорцями, вишикувалася за зростом біля шлюпки.

Михайло пройшовся уздовж шеренги. Борис тримав прапорці неправильно. Михайло мовчки виправив. Потім відійшов від строю і встав па кнехт.

— Почнемо,— дзвінко сказав він, піднявши прапорці.

— Куди дивишся? — Борис штовхнув ліктем Хихикала, який дивився на чайок.— Вчись, дурню!

Відремонтована шлюпка сяяла, як...

— Як магазинна! — сказали брати Мошкіни.

Гордовито підносилася у небо щогла — фібергласова жердина.

Нарешті були куплені вітрила для шестивесельного яла: фок і клівер — на гроші «постачальників», які зробили кілька рейсів з брухтом і знов ошукали приймальника.

Вітрила зберігалися у Женьки в сараї. А сьогодні він їх приніс чомусь з таким гордим виглядом, немов здобув сам особисто.

— Погляньте! Погляньте! — метушився Женька, розгортаючи вітрила.— Я твого тигра,— він поважно поглянув на Мовчуна,— ну, шкуру тигрову — в самісіньку середину клівера зашив! Гарно?

Хихикало подивився на клівер, у центрі якого красувалася, немов розп'ята, тигрова шкура, і затрусився від сміху.

— Людина старалася, а ти,— сердито сказали йому Мошкіни.

— А що? — гмукнув Борис.— Справляє враження. Тигр на парусі, га? Шкода, парус замалий,— визначив він на око.— 3 тигром ти, Женько, добре вигадав! Гарно,— і погладив тигрову шкуру.

Мовчун кивнув.

— А вона поживна?— поцікавився Женька.— Чи ні? Ну, в разі голоду в дорозі. Пам'ятаєш, по телевізору «Золоту лихоманку» Чарлі Чапліна показували? Він черевик варений їв, а з'їсти не зміг!

— Скаже таке, — образився Борис.— Це ж тигр. Якщо його шкуру цілий день варити в тяжку хвилину, одного навару — на тиждень! Правда, Мошки?

— Правда,— усміхнулися Мошкіни.— Не синтетика.

І тут з'явився Михайло. Він похмуро втупив очі у клівер в тигровою шкурою.

— Хто вигадав? — суворо запитав він.

— Я! — гордо заявив Женька.— Я у тітки Клави цілісінький тиждень шити вчився. Вона так дивувалася: «Навіщо тобі?» А я...

— Отже, навчився шити? — сказав Михайло.

— Еге! — тріумфував Женька,— Всі руки поколов, поки тигра до паруса пришив. Ми з Борею порадилися, він сказав, що шкура — вона їстівна. Приб'є нас раптом до острова шторм. Все з'їмо, а у нас ще й парус з тигром. Я потай пришивав,— похвастався він.— Дуже тебе вдивував?

— Дуже. Як пришивав, так і розшивай. З твоїм тигром клівер ні вгорнути, ні розгорнути не можна!

— Справді? — засмутився Женька.— А я так старався.

Женька похмуро заходився відпорювати тигрову шкуру.

— А зараз останнє «спортивне» випробування,— сказав Михайло.— «Випробування на погляд»!

— Як-як? — злякався Женька.

— На... «пе... о... ге...» — чітко виділив літери Михайло. І повторив: — На погляд. Ну, не випробування навіть, а так... треба спробувати навчитися. Думки по погляду читати. Якщо навчимося, у подорожі обов'язково згодиться!

Борисова компанія насторожено перезирнулася.

— Я в школі пробував угадувати,— продовжував Михайло.— От поглянеш на когось і відразу розумієш: уроки не вивчив чи з уроків у кіно втекти хоче.

— Точно каже,— неспокійно прошепотів Хихикало Борисові.— Зі мною скільки разів бувало. Вчитель на мене погляне, а я сиджу спокійнісінько, на нього дивлюся, всю волю в кулак зберу. А він мені: «Знову домашнє завдання зробити не встиг?»

— Трапиться буря,— натхненно говорив Михайло.— Всі ми тримаємося міцно, реве навкруги, голосу не чути, і раптом... змиває Женьку за борт. Відносить його хвиля, дивиться він у відчаї на нас, слова не може вимовити, а ми читаємо його думки: «Рятуйте! Мамо-о... Ау-у!» Вгадав?

— Нізащо не вгадаєш! — ображено сказав Женька.

— Ну, а якщо серйозно: раптом заклинило кермо, дивишся ти кермовому Мовчунові в очі,— Михайло подивився на Мовчуна, той поспішно відвів погляд.— І все розумієш: терміновий ремонт потрібен! Можемо поглядом перемовлятися. Давайте спробуємо? Хто перший?

— А хоча б я,— Хихикало сміливо ступив уперед.

Михайло звів брови, втупився прямо в його очі.