Сергій Гальченко - Володимир Сосюра

Великої популярності, а водночас, вульгарних критичних зауважень здобули історичні поеми «Тарас Трясило» (1925) і «Мазепа» (1928). 1929 р. в журналі «Життя й Революція» (№ 1) було надруковано перші чотири розділи поеми «Мазепа», а над рештою розділів (V–XXVI), прологом і епілогом поет працював у 1959–1960 рр. Сосюра, на відміну від деяких своїх попередників (Вольтер, Дж.-Н. Байрон, Ю. Словацький, К. Рилєєв, О. Пушкін та ін.), по-своєму трактував образ І. Мазепи. Не ідеалізуючи його як неординарну особистість, поет творив насамперед художній образ, а не політичний портрет гетьмана. Автору не можна дорікнути в незнанні історичних чи літературних джерел, що, очевидно, й дало йому змогу уникнути тенденційності у вирішенні цієї складної проблеми. Сосюра намагався розкрити психологію особистості І. Мазепи, щоб з’ясувати для себе і для читача не лише мотиви розриву із царем Петром I, але й показати справжнього борця за суверенну Україну.

У 1920 – 1960-х рр. деякі твори Сосюри поширювалися серед читачів у рукописних копіях (списках): поеми «Махно», «Мазепа», «Слово» (1930-ті рр.), «Розстріляне безсмертя» (1960), окремі вірші та гострі епіграми переважно на сучасників-можновладців і деяких письменників.

Творча спадщина Сосюри зазнавала постійного ревізування як із боку офіційної влади, так і вимушеного самоцензурування опублікованих творів, що вже стали хрестоматійними. Із них вилучалися національна символіка і проблематика, нівелювалися гострі проблеми переслідування української мови тощо. Навіть у поемі «Червона зима» (1921) були замінені такі поетичні образи, як «блакитний бій сердець» – на «гарячий бій сердець», а «золотосиній сон» – на «золотобарвний сон». Написаний і опублікований вірш «Любіть Україну» (1944) теж зазнав пізніших редагувань у збірці «Щоб сади шуміли» (1947). 2 липня 1951 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття «Об идеологических извращениях в литературе», в якій піддано жорстокій критиці цей вірш.

Газета «The New York Times» 3 липня 1951 р. опублікувала статтю «“Правда” б’є по червоних», у якій давалася критична оцінка виступу офіційного органу КПРС: «“Правда” пише, що пан Сосюра неправильно тлумачить тему любові до соціалізму і батьківщини, яка збуджує в наших серцях великі патріотичні почування». Навпаки, писала газета, його вірш «викликає настрої розчарування і протесту». І. Багряний у передмові до українсько-англійського видання вірша Сосюри «Любіть Україну – Love Ukraine» (вид-во «Україна», 1952 [США]) писав: «Відколи я знав Сосюру особисто, він все був у конфлікті з окупаційною владою через свою полум’яну любов до свого народу».

Сосюра – автор поем на біблійну тематику («Каїн», 1948; «Мойсей», 1948; «Христос», 1949; «Ваал», без вказівки на дату написання але, ймовірно, 1948–1949), які теж не друкувалися за життя поета.

Серед невиданих книжок Сосюри опинилася і збірка «Колос викинув ячмінь», яка готувалася до друку 1950 р., коли дружину поета Марію Сосюру було репресовано. Рецензент рукопису збірки засумнівався в доцільності назви збірки: «Відомо з народної мудрості, що, коли ячмінь викидає колос, то соловей губить голос» (А. Трипільський).

Лауреат Сталінської премії (1948, за збірку поезій «Щоб сади шуміли»; 1947), Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1963, за книги лірики «Ластівки на сонці» (1960) і «Щастя сім’ї трудової»; 1962).

Помер у санаторії під Києвом, похований на Байковому цвинтарі.

Основні масиви архіву Сосюри зберігаються в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (далі ЦДАМЛМУ) (фонд № 44) та у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (фонд № 139). Зошит із рукописами поезій за квітень 1918 – лютий 1919 зберігається в архіві українського письменника А. Любченка в Торонтському університеті в Канаді.

1. Твори, т. 1 – 10. – К., 1970 – 71.

2. Вибрані твори, т. 1–2. – К., 2000.

3. Всім серцем любіть Україну: вибрані твори. – К., 2003.

1. Бурляй Ю . Володимир Сосюра. – К., 1959.

2. Радченко Є . Володимир Сосюра. – К., 1967.

3. Голос ніжності і правди: Спогади про Володимира Сосюру. – К., 1968.

4. Моренець В . Володимир Сосюра. – К., 1990.

5. Костюченко В . Біль аж до краю дороги…: есе. – К., 2004.

Зацитований у заголовку рядок Володимира Сосюри із його чи не найпопулярнішої ліричної перлини «Коли потяг у даль загуркоче…», вперше опублікованої у журналі «Всесвіт» (1926. – № 17. – С. 17) і включеної до збірки «Золоті шуліки» (1927), був вилучений разом із передостанньою строфою у виданні «Вибрані поезії» (1936. – С. 74–76. Відтоді вірш друкувався і виконувався співаками як романс без цієї строфи: