Джордж Бернард Шоу - Пігмаліон

Фредді. Та ці модні світські вислови. У вас це виходить жах як добре!

Лайза. Якщо я розмовляю як слід, то з чого ви смієтеся? (До Гіґінса) . Чи я сказала щось зайве?

Місіс Гіґінс (квапливо вставляє). Нічого подібного, міс Дулитл!

Лайза. Ну, хоч це добре. (Із запалом). Ось що я завжди кажу…

Гіґінс (підводячись і дивлячись на годинника) . Гм!

Лайза (озирнувшись на нього, збагнула натяк і собі підводиться). Що ж, я мушу йти. (Всі підводяться. Фредді йде до дверей) . Я така рада, що познайомилася з вами. До побачення! (Тисне руку місіс Гіґінс).

Місіс Гіґінс. До побачення.

Лайза. До побачення, полковнику Пікерінґу.

Пікерінґ. До побачення, міс Дулитл. (Тиснуть одне одному руки).

Лайза (киваючи головою решті). До побачення, всі!

Фредді (відчиняючи їй двері) . Ви йдете через Гайдпарк, міс Дулитл? Якщо так…

Лайза (із бездоганно вишуканою дикцією). Пішака через парк? Чорта з два! (Всі потетеріли). Я їду в таксі! (Виходить) .

Пікерінґ переводить подих і сідає. Фредді виходить на балкон, аби ще раз, здаля побачити Елайзу.

Місіс Ейнсфорд-Гіл (усе ще не отямившись від потрясіння). Ох, я й справді ніяк не звикну до цієї нової манери висловлюватись!

Клара (падаючи невдоволено в єлизаветинське крісло). Ой, та все гаразд, мамо, все нормально! Люди ще подумають, ніби ми нікуди не ходимо, нікого не бачимо, якщо ви триматиметеся так старомодно.

Місіс Ейнсфорд-Гіл. Смію сказати, що я дуже старомодна, але я дуже сподіваюсь, що ти, Кларо, не почнеш уживати такі вирази. Я вже наслухалась від тебе, що, мовляв, чоловіки — «паскуди» та що все на світі «свинство» й «мерзота», хоча я твердо переконана, що це жахливі слова й дами такого не говорять. Але те, що ми тільки-но почули, — це вже занадто. Чи не так, полковнику Пікерінґу?

Пікерінґ. Не питайте мене. Кілька останніх років я пробув в Індії, і звичаї, манери так змінилися, що часом я не знаю, де перебуваю: чи на обіді в респектабельному домі, чи в кубрику серед матросів.

Клара. Просто треба звикнути та й годі. Не треба в цьому дошукуватись ні хорошого, ні лихого. Ніхто в це не вкладає ніякого смислу. Воно і чудне, й привабливе і так гостро-дотепно виділяє речі, які самі собою не дуже й розумні. Я в захваті від нової світської говірки, і вона ж нікому й не шкодить.

Місіс Ейнсфорд-Гіл (підводячись). Ну, якщо так, то я думаю, що нам пора вже йти.

Пікерінґ та Гіґінс підводяться.

Клара (підводячись) . О так, нам іще треба зробити три візити. До побачення, місіс Гіґінс. До побачення, полковнику Пікерінґу. До побачення, професоре Гіґінсе.

Гіґінс (похмуро йдучи від дивана до неї, щоб провести до дверей) . До побачення. Ви ж не забудьте випробовувати нову світську говірку під час ваших трьох візитів. Не нервуйтеся при цьому. Говоріть завзято, з притиском.

Клара (сяючи усмішкою) . Неодмінно! До побачення. Які дурниці — вся ця ранньо-вікторіанська удавана вихованість!

Гіґінс (під’юджуючи її). Казна-які дурниці!

Клара. Чорт-зна які дурниці!

Місіс Ейнсфорд-Гіл (судомно) . Кларо!

Клара. Ха! Ха! (Виходить, сяючи вся, рада, що дорівнялася до найостаннішої моди, — чути, як вона спускається сходами, купаючись у потоці власного сріблистого сміху).

Фредді (до височин небесних) . Ну скажіть, ради Бога… (Схаменувшись, підходить до місіс Гіґінс) . До побачення!

Місіс Гіґінс (тиснучи йому руку). До побачення. Чи не хотіли б ви ще раз зустрітися з міс Дулитл?

Фредді (з великим запалом) . Так, жах як хотів би!

Місіс Гіґінс. Ну, ви ж знаєте мої дні для гостей.

Фредді. Так. Страшенно вдячний вам! До побачення. (Виходить).

Місіс Ейнсфорд-Гіл. До побачення, містере Гіґінсе.

Гіґінс. До побачення, до побачення.

Місіс Ейнсфорд-Гіл (до Пікерінґа) . Нічого не вийде. Ніколи я не присилую себе вживати отакі слова!

Пікерінґ. І не треба. Знаєте, це не обов’язково. Ви чудово обійдетеся без таких висловів.

Місіс Ейнсфорд-Гіл. Тільки ж Кларочка так на мене напосідає, так вичитує мені, коли я не сиплю найновішим жарґоном! До побачення!

Пікерінґ. До побачення. (Тиснуть одне одному руки) .