Джордж Бернард Шоу - Пігмаліон

Покоївка. Полковник Пікерінґ! (Вона виходить).

Пікерінґ. Гау ду ю ду, місіс Гіґінс?

Місіс Гіґінс. Я така рада, що ви прийшли! Чи знайомі ви з місіс Ейнсфорд-Гіл… з міс Ейнсфорд-Гіл? (Обмін поклонами. Полковник ставить чіпендейлівське крісло трохи наперед, між місіс Гіл та місіс Гіґінс, і сідає) .

Пікерінґ. Чи Генрі сказав вам, чого ми прийшли?

Гіґінс (через плече) . Нас урвали — прокляття!

Місіс Гіґінс. Ой, Генрі, Генрі, ну як же ти…!

Місіс Ейнсфорд-Гіл (напівпідводячись) . Ми заважаємо?

Місіс Гіґінс (підводячись і змушуючи гостю знову сісти) . Ні-ні! Ви нагодились якраз дуже до речі: ми хотіли б познайомити вас із однією нашою приятелькою.

Гіґінс (обернувшись, із виразом просвітління й надії). Так, присягаюся святим Георгієм! Нам потрібні двоє-троє людей. Ви підійдете, як і будь-хто, незгірш.

Вертається покоївка, вводячи Фредді.

Покоївка. Містер Ейнсфорд-Гіл!

Гіґінс (не витерпівши, майже на повен голос). Святий Боже! Ще один з них.

Фредді (тиснучи руку місіс Гіґінс). Ах ді ду?

Місіс Гіґінс. Чудово, що ви прийшли! (Знайомлячи) . Полковник Пікерінґ.

Фредді (кланяючись). Ах ді ду?

Місіс Гіґінс. Навряд чи ви знайомі з моїм сином, професором Гіґінсом.

Фредді (підходячи до Гіґінса). Ах ді ду?

Гіґінс (дивлячись на Фредді, мов на кишенькового злодія). Я ладен поклястися, що десь вас уже стрічав. Де це було?

Фредді. Щось не пригадую.

Гіґінс (змирившись). Та дарма, це не має значення. Сідайте.

Він тисне руку Фредді, майже жбурляючи того на отоманку, обличчям до вікна, потім обходить отоманку.

Гіґінс. Ну, от ми й повсідалися! (Сідає на отоманку біля місіс Ейнсфорд-Гіл, по ліву руч від неї). А тепер — про якого дідька ми будемо говорити, поки прибуде Елайза?

Місіс Гіґінс. Генрі, ти ж душа вечірок Королівського товариства! А на не таких високих зібраннях, ти, сказати правду, просто нестерпний.

Гіґінс. Справді? Вельми шкодую. (Зненацька просяявши) . А таки-так, я нестерпний! (Гучно). Ха-ха!

Міс Ейнсфорд-Гіл (що дивиться на Гіґінса як на цілком підхожий шлюбний варіант) . А мені це подобається. Я ж зовсім не знаю світської мови. От коли б усі були щирі та говорили все, що думають насправді!

Гіґінс (знову хмурніючи) . Боже борони!

Місіс Ейнсфорд-Гіл (підхоплюючи доччину тему) . Але чому?

Гіґінс. Те, що, як людям здається, вони повинні думати, уже само собою мерзота. Але Господь знає: коли б люди говорили все, що думають насправді, вони б цим зіпсували всю виставу. Чи ви гадаєте, що вам дійсно було б приємно, коли б я виступив отут, виплеснувши все, що справді маю на думці?

Міс Ейнсфорд-Гіл (весело) . То ваші думки такі дуже цинічні?

Гіґінс. Цинічні! Хто в дідька сказав, що мої думки цинічні? Я тільки хотів сказати, що це було б непристойно.

Місіс Ейнсфорд-Гіл (поважно) . Ой! Я певна, ви це кажете не на повному серйозі, містере Гіґінсе.

Гіґінс. Бачите, ми всі дикуни, хто більш, хто менш. Вважається, що ми цивілізовані та культурні, що тямимо в поезії, філософії, мистецтві й науці і всьому іншому, — але чи ж багато з нас знає бодай значення цих слів? (До міс Гіл) . Що ви знаєте про поезію? (До місіс Гіл) . Що ви знаєте про науку? (Показуючи на Фредді). Що знає він про мистецтво чи про науку, чи там ще про щось? І що я, на вашу думку, знаю в чорта про філософію?

Місіс Гіґінс (застережливо) . Чи про манери, Генрі?

Покоївка (відчиняючи двері) . Міс Дулитл! (Виходить).

Гіґінс (схоплюючись і підбігаючи до місіс Гіґінс). Це вона, мамо! (Стає навшпиньки й над материною головою показує Елайзі на миґах, хто з присутніх жінок — господиня).

Елайза, вишукано вбрана, справляє, увійшовши до кімнати, враження такої непересічної шляхетности та вроди, що всі присутні мимоволі встають. Уловивши Гіґінсові вказівки, вона із завченою грацією підходить до місіс Гіґінс.

Лайза (вимовляючи слова з педантичною правильністю і дуже милою інтонацією) . Гау ду ю ду, місіс Гіґінс? (Вона ледь затинається, аби не «проковтнути» «Г» в слові «Гіґінс», але цілком успішно вимовляє важкий для неї звук) . Містер Гіґінс казав, що мені можна завітати до вас.