Ежен Йонеско - Носороги

Гуркіт, двері ванної кімнати вивалюються.

Завіса

Все майже те саме, що й у попередній картині. Це кімната Беранже, яка надзвичайно нагадує Жанову. Лише кілька деталей, одна чи дві відмінних меблини показують, що це інша кімната. Ліворуч сходи, сходовий майданчик. Ззаду на ньому двері. Комірчини швейцара нема. В глибині диван. Беранже лежить на дивані, спиною до публіки. Фотель, столик із телефоном. Може, й ще один стіл, стілець. У глибині відчинене вікно. Спереду сцени теж вікно, зазначене рамою. Беранже лежить одягнений. Голова в нього перев’язана. Мабуть, йому сниться щось лихе, бо він крутиться.

Беранже. Ні. (Пауза). Роги, стережися рогів!

Пауза. Чути, як під вікном у глибині проходить досить велика череда носорогів.

Ні! (Падає з ліжка, відбиваючись від того, що йому наснилося, й прокидається. Злякано прикладає руку до лоба, потім іде до дзеркала, трохи піднімає пов’язку, а шум уже дальшає. Полегшено зітхає, помітивши, що нема гулі. Вагається, йде до дивана, лягає, потім одразу підводиться . Підходить до столу, бере пляшку коньяку й чарку, робить рух, ніби хоче налити. Після хвилевих вагань таки знову ставить пляшку й чарку на стіл). Воля, головне — це воля. ( Хоче знову йти до дивана, але знову чути, як під вікном у глибині бігають носороги. Беранже хапається рукою за серце). Ох! (Іде до вікна в глибині, з хвилину дивиться, потім нервово зачиняє вікно. Шум стихає, він підходить до столика, завагався на мить, потім із жестом, який має означати: «тим гірше», наливає повну чарку коньяку й випиває одним духом. Ставить пляшку й чарку на місце. Закашлявся. Власний кашель, здається, занепокоїв його, він знову кашляє й прислухається до кашлю. Знов якусь мить дивиться в дзеркало; кашляючи, відчиняє вікно, сапання звірини стає гучнішим, а він знову кашляє). Ні. Несхоже! (Заспокоюється, зачиняє вікно,обмацує лоба крізь пов’язку, йде до дивана й, здається, засинає).

Видно, як сходами піднімається Дудар,виходить на сходовий майданчик і стукає в двері до Беранже.

Беранже (підстрибуючи). Хто там?

Дудар. Я прийшов вас провідати, Беранже, я прийшов вас провідати.

Беранже. Хто це?

Дудар. Це я, це я.

Беранже. Хто це я?

Дудар. Я, Дудар.

Беранже. А, це ви, заходьте.

Дудар. Я вам не заважатиму? (Намагається відчинити). Двері замкнені.

Беранже. Хвилиночку! А! Так, так. (Іде й відчиняє).

Дудар заходить.

Дудар. Добридень, Беранже.

Беранже. Добридень, Дударе, котра там година?

Дудар. Так, значить, увесь час удома, замкнулися, та й годі. Любий мій, вам уже краще?

Беранже. Перепрошую, але я не впізнав вашого голосу. (Йде і відчиняє вікно). Так, так, сподіваюсь, уже трохи краще.

Дудар. Мій голос не змінився. А я ваш голос зразу впізнав.

Беранже. Перепрошую, мені здалося… але справді, ваш голос таки той самий. А мій голос теж не змінився, ге?

Дудар. Чого б це він мав мінятися?

Беранже. А він не став трохи… трохи хрипким?

Дудар. Ні, я зовсім цього не відчуваю.

Беранже. Ну й добре. Ви переконали мене.

Дудар. Та що з вами?

Беранже. Я не знаю, цього ніколи не знаєш. А що голос може змінитися — таке, на жаль, буває!

Дудар. Ви теж застудилися?

Беранже. Сподіваюсь, усе-таки ні. Та сідайте, Дударе, розташовуйтесь, он фотель.

Дудар (сідаючи у фотель). А вам і досі погано? І голова ввесь час болить? (Показує на пов’язку Беранже).

Беранже. Так, весь час болить голова. Але в мене немає гулі, я ніде не вдарився!.. Так? (Піднімає пов’язку, показує свого лоба Дудареві).

Дудар. Ні, гулі у вас немає. Я не бачу її.

Беранже. Сподіваюсь, що її й не буде ніколи. Ніколи.

Дудар. Якщо ви ніде не вдарились, то звідки вона візьметься?

Беранже. Якщо справді не хочеш ударитись, то й не вдаришся!

Дудар. Ясна річ. Просто треба бути уважним. Усе-таки що з вами? Ви знервовані, збуджені. Це, мабуть, від вашої мігрені. Не рухайтесь, і вам буде легше.

Беранже. Мігрені? Не кажіть мені про мігрень! Не згадуйте про неї.

Дудар. Воно зрозуміло, що після таких переживань у вас з’явилася мігрень.