Ежен Йонеско - Носороги

Беранже (обертаючись до Жана, що заховався у ванній кімнаті). Мабуть, не хотів він цього. Перетворення відбулось усупереч його волі.

Жан (убік). Звідки вам знати про таке?

Беранже. Принаймні ми всі так уважали.

Жан. А якщо він, однак, хотів, га? Якщо в нього був намір?

Беранже. Я б украй здивувався. Принаймні по пані Беф і знати не було, що вона здогадується…

Жан (хрипким голосом). Ха! га! га! Ота гладуха пані Беф! Га! так! так! Дурепа!

Беранже. Дурепа чи ні…

Жан (швидко виходить, скидає курточку й жбурляє її на ліжко, Беранжесоромливо відвертається. Жанові груди й спина вже зелені, він знову заходить до ванної кімнати. Роблячи це все, водночас проказує). Беф ніколи не втаємничував дружину в свої плани.

Беранже. Ви помиляєтеся, Жане. Навпаки, в них така злагода.

Жан. Така злагода, ви певні? Гм, гм. Бр-р-р… (Йдучи до ванної кімнати, Жан хряпає дверима перед його носом).

Беранже. Велика злагода. Довести можна тим, що…

Жан (за дверима). У Бефа було своє приватне життя. В глибині серця він залишив для себе потайний куточок.

Беранже. Я мовчатиму, мабуть, не треба, щоб ви стільки говорили, здається, вам зле від цього.

Жан. Навпаки, я не так переймаюсь.

Беранже. Будь ласка, дайте я все-таки викличу лікаря.

Жан. Я таке категорично забороняю. Не люблю упертюхів.

Жан виходить у кімнату. Беранже, зляканий, ледь відсахується, бо Жан іще зеленіший, говорити йому дуже важко. Його голос невпізнанний.

Отже, з власної волі чи ні, та якщо він став носорогом, то це, мабуть, краще для нього.

Беранже. Любий мій друже, що ви кажете? Як можна думати…

Жан. Ви скрізь бачите лише погане. Бо для нього втіха бути носорогом, це для нього втіха! В цьому нема нічого дивного.

Беранже. Звичайно, нічого дивного в цьому нема. Хоч я сумніваюсь, що це така вже втіха для нього.

Жан. Чому саме?

Беранже. Мені важко сказати чому. Це й так зрозуміло.

Жан. А я вам кажу, що бути носорогом не гірше, ніж людиною.

Носороги, зрештою, такі ж, як і ми, і мають однакове з нами право на життя!

Беранже. З умовою, що вони не знищать нас. Ви хоч усвідомлюєте неоднаковість розумових здібностей?

Жан (ходячи по кімнаті, заходячи й виходячи з ванни). Гадаєте, що наші в чомусь вищі?

Беранже. Все-таки ми маємо мораль, і, на мою думку, її й порівняти не можна з тим, що в тварин.

Жан. Мораль! Ну, поговорімо про мораль, — а з мене вже досить тієї прекрасної моралі! Мораль треба переступити.

Беранже. А чим ви її заступите?

Жан (усе ходячи). Природою!

Беранже. Природою?

Жан (ходячи). В природи свої закони. А мораль протиприродна.

Беранже. Якщо я правильно зрозумів, ви хочете моральний закон підмінити законом джунглів?

Жан. І я житиму, я житиму за цим законом.

Беранже. Так кажуть, але, по суті, ніхто…

Жан (уриває його, ходячи туди-сюди). Треба відновити підвалини нашого життя. Повернутися до первісної цілості.

Беранже. Аж ніяк не згоден із вами.

Жан (потужно сапаючи). Я хочу дихати.

Беранже. Але ж поміркуйте, і ви збагнете, що в нас є філософія, певна система неспростовних цінностей, у тварин її нема. Її вивершили століття людської цивілізації.

Жан (ще у ванній кімнаті). Зруйнуймо це все, і тоді буде краще.

Беранже. Я не сприймаю вас серйозно. Ви химеруєте, ви просто поет.

Жан. Бр-р-р… (Він майже реве).

Беранже. Я й не знав, що ви поет.

Жан (виходить із ванної кімнати). Бр-р-р… (Він знову реве).

Беранже. Я занадто добре вас знаю, щоб вірити, ніби це ваші щирі думки. Бо — і ви це знаєте так само добре, як я, — людина…

Жан (уриваючи його). Людина… не кажіть більше цього слова!

Беранже. Я мав на думці людську природу, гуманізм…

Жан. Гуманізмові вже кінець! А ви старий сентиментальний дурник. (Заходить до ванної кімнати).

Беранже. Зрештою, хай там як, але розум…

Жан (у ванній кімнаті). Самі штампи! Верзете всякі дурниці.