Ежен Йонеско - Носороги

Беранже. Сказав би… так, сказав би, що вона на очах змінює свій колір. Зеленішає. (Пробує взяти Жана за руку). І грубшає.

Жан (знову висмикуючи руку). Не мацайте мене отак. Що на вас найшло? Ви дратуєте мене.

Беранже (до себе). Це, мабуть, серйозніше, ніж я думав. (До Жана). Треба викликати лікаря. (Йде до телефону).

Жан. Не чіпайте ту машинку. (Біжить до Беранже й відштовхує його).

Беранже захитався.

Хай це вас не обходить.

Беранже. Гаразд, гаразд. Це ж для вашого добра.

Жан (кашляючи і гучно дихаючи). Своє добро я знаю краще за вас.

Беранже. Вам важко дихати.

Жан. Кожен дихає як може! Вам не подобається моє дихання, а мені — ваше. Ви дихаєте дуже мляво, навіть і не чути як, я сказав би, що вам уже три чисниці до смерті.

Беранже. Ясна річ, я не такий дужий, як ви.

Жан. Я ж не посилаю вас до лікаря, щоб той вас оглянув. Кожен робить, що хоче.

Беранже. Не гнівайтесь на мене. Ви ж добре знаєте: я вам друг.

Жан. Дружби нема. Я не вірю у вашу дружбу.

Беранже. Ви ображаєте мене.

Жан. Вам нема чого ображатись.

Беранже. Любий мій Жане…

Жан. Я не ваш любий Жан.

Беранже. Сьогодні ви справжній мізантроп.

Жан. Так, я мізантроп, мізантроп, мізантроп, мені втіха бути мізантропом.

Беранже. Мабуть, ви ще досі сікаєтесь до мене через нашу дурну вчорашню сварку. Я визнаю свою провину. Я саме й прийшов, щоб вибачитись…

Жан. Про яку ви сварку кажете?

Беранже. Зараз я вам нагадаю. Знаєте, через носорога!

Жан (не слухаючи Беранже). По правді, я не те що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі, хай лиш не стають мені на дорозі, я розчавлю їх.

Беранже. Ви ж добре знаєте, що я ніколи не стану на заваді…

Жан. В мене є мета, і я рвуся до неї.

Беранже. Звичайно, ви маєте слушність. Проте я вважаю, що тепер у вас моральна криза.

Вже якийсь час Жан ходить по кімнаті від стіни до стіни, наче тварина в клітці. Беранже спостерігає його, час від часу ледь відходить убік, щоб не зіткнутися.

Жанів голос усе хрипшає.

Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся.

Жан. Мені заважав мій одяг, а зараз уже й піжама починає муляти! (Розхристує піжамну курточку й знову закутується). Беранже. О! Та що з вашою шкірою?

Жан. Знову про шкіру? Це моя шкіра, і, певне, я її не мінятиму на вашу.

Беранже. Сказав би, що це вже шкура.

Жан. А вона міцніша. І негода мені не страшна.

Жан. Ви все зеленішаєте.

Жан. У вас сьогодні з кольорами негаразд. Увижається щось, ви знову п’яненький.

Беранже. Я пив учора, сьогодні ні.

Жан. Ну, це наслідок усього вашого пияцтва.

Беранже. Я ж пообіцяв вам виправитись, і ви добре знаєте, що я прислухаюсь до порад таких друзів, як ви. І через це зовсім не почуваю себе приниженим, навпаки.

Жан. А мені однаково. Бр-р-р…

Беранже. Що ви сказали?

Жан. Нічого не кажу. Роблю бр-р-р… Це така втіха!

Беранже (зазираючи Жанові у вічі). А знаєте, що сталося з Бефом? Він став носорогом.

Жан. Що сталося з Бефом?

Беранже. Він став носорогом.

Жан (обмахуючись полами кур точки). Бр-р-р…

Беранже. Та годі вже жартувати.

Жан. Дайте мені дихати. Я маю на це право. Я в себе вдома.

Беранже. Хіба я заперечую?

Жан. Воно й добре, що не суперечите. Мені жарко, жарко. Бр-р-р… Хвилиночку. Піду охолоджусь.

Беранже (поки Жан метнувся до ванної кімнати). В нього гарячка.

Жан у ванній кімнаті. Чути, як він сапає, як дзюркоче вода з крана.

Жан (убік). Бр-р-р…

Беранже. Він уже дрижаки хапає. Тим гірше, подзвоню зараз лікареві. (Знов іде до телефону й хутко повертається, зачувши Жанів голос).

Жан. Так, отже, сміливець Беф став носорогом! Ха! га! га! Він вас одурив, він перебрався. (Вистромляє голову з ванної кімнати. Він дуже зелений. Гуля над носом уже трохи більша). Він замаскувався.

Беранже (ходячи по кімнаті, не дивлячись на Жана). Запевняю вас, що так і насправді було.

Жан. Ну хай собі, то його справа.