Ежен Йонеско - Носороги

Коли завісу піднято, Жан під ковдрою спиною до публіки спить у ліжку. Чути, як він кашляє. Через якийсь час показується Беранже, він піднімається сходами й стукає у двері. Жан не відповідає. Беранже стукає знову.

Беранже. Жане! (Знову стукає). Жане!

Двері в глибині сходового майданчика прочиняються, виходить Сухий Дідок із сивою борідкою.

Сухий Дідок. Що вам треба?

Беранже. Я прийшов до Жана. Пан Жан мій приятель.

Сухий Дідок. А я гадав, що до мене. Бо й мене звати Жаном, але це до нього.

Голос дідової дружини (з глибини кімнати). Це до нас?

Сухий Дідок (обертаючись до дружини, якої не видно). Ні, до сусіди.

Беранже (стукаючи). Жане!

Сухий Дідок. Я не бачив, щоб він виходив. Бачив його вчора ввечері. І, здається, настрій у нього був кепський.

Беранже. Я знаю чому, це моя провина.

Сухий Дідок. Може, він не хоче відчиняти. Спробуйте ще.

Голос дідової дружини. Жане! Годі балакати, Жане.

Беранже (стукаючи). Жане!

Сухий Дідок (до дружини). Хвилиночку! А! Так-так… (Зачиняє двері й зникає).

Жан (усе лежить спиною до публіки; хрипким голосом). Що вам треба?

Беранже. Жане мій дорогий, я прийшов навідати вас.

Жан. Хто там?

Беранже. Це я, Беранже. Я не перешкодив?

Жан. А! Це ви? Заходьте.

Беранже (намагаючись відчинити). Двері замкнені.

Жан. Хвилиночку! А! Так-так … (Жан підводиться й сідає, справді в лихому гуморі. Він у зеленій піжамі, волосся скуйовджене). Хвилиночку. (Повертає ключ у замкові). Хвилиночку. (Іде й знову лягає, як і перед цим, укриваючись ковдрою). Заходьте.

Беранже (заходячи). Добридень. Жане.

Жан (у ліжку). Котра там година? Ви не в конторі?

Беранже. Ви ще спите, ви не в конторі? Перепрошую, я, мабуть, перешкодив вам.

Жан (усе повернений спиною). Цікаво, що я не впізнаю вашого голосу.

Беранже. Я теж не впізнаю вашого голосу.

Жан (повернений спиною). Сідайте.

Беранже. Ви хворі?

Жан відповідає бурчанням.

Знаєте, Жане, я був йолоп, що посварився з вами через ту історію.

Жан. Яку історію?

Беранже. Вчора…

Жан. Коли вчора? Де вчора?

Беранже. Ви вже й забули? Та з носорогом, отим нещасним носорогом.

Жан. Яким носорогом?

Беранже. З тим носорогом, або, якщо хочете, з тими двома нещасними носорогами, яких ми бачили.

Жан. А! Так, пригадую… А хто вам сказав, що ті два носороги нещасні?

Беранже. Це просто говориться так.

Жан. Гаразд. Годі про це.

Беранже. Ви дуже ласкаві.

Жан. Ну й що?

Беранже. Все-таки хочу вам сказати, що я шкодую про свою затяту, вперту, озлоблену поведінку, так… так… коротше, коротше… я був йолоп.

Жан. Щодо вас мене таке й не дивує.

Беранже. Пробачте мені.

Жан. Я почуваю себе не гаразд. (Кашляє).

Беранже. Певне, саме тому ви ще й досі в ліжку. (Змінивши тон). Знаєте, Жане, ми обидва мали слушність.

Жан. Про що ви?

Беранже. Та… про те саме. Ще раз пробачте мені, що повертаюсь до цього, я багато не говоритиму. Любий мій Жане, хочу вам сказати, що, кожен по-своєму, ми обидва мали слушність. Зараз це доведено. В місті є однорогі носороги так само, як і дворогі.

Жан. А що я вам казав! Ну що ж, тим гірше.

Беранже. Так, тим гірше.

Жан. Або тим краще, це як подивитись.

Беранже (ведучи далі). Звідки взялись одні, звідти й другі, або звідки другі, звідти й перші взялися, по суті, це не має значення. Єдине, що, на мій погляд, має вагу, — це саме існування носорогів, бо…

Жан (обертаючись і сідаючи на своє розстелене ліжко, обличчям до Беранже). Мені недобре, мені так недобре!

Беранже. Я у відчаї! Зрештою, що з вами?

Жан. Я й не знаю до ладу, якась недуга чи болещі.

Беранже. Відчуваєте кволість?

Жан. Де там! Навпаки, все кипить.

Беранже. Я мав на увазі… якусь минущу кволість. Таке з кожним буває.

Жан. Зі мною ніколи.

Беранже. Тоді, може, надмір здоров’я. Коли енергії багато, це іноді теж погано. Це розхитує нервову систему.