Ежен Йонеско - Носороги

Пані Беф. Господи! Невже це правда?

Беранже (до пані Беф). Що з вами?

Пані Беф. Це мій чоловік! Бефе, бідний мій Бефе, що сталося з тобою?

Дезі (до пані Беф). Ви впевнені?

Пані Беф. Я впізнала його, я впізнала його!

Носоріг відповідає потужним, проте лагідним ревінням.

Пан Папільйон. Отакої! Цього разу я таки вже виставлю його за двері!

Дудар. Він застрахований?

Ботар (убік). Я все збагнув…

Дезі. А як у такому разі виплачувати страхівку?

Пані Беф (падаючи непритомною на руки Беранже). О Господи!

Беранже. Ох!

Дезі. Відведімо сюди.

Беранже, якому допомагають Дудар та Дезі, тягне пані Беф до свого стільця й садовить.

Дудар (коли ведуть пані Беф). Пані Беф, не переймайтеся так.

Пані Беф. Ах! Ох!

Дезі. Все ще, може, владнається якось…

Пан Папільйон (до Дудара). А юридично що можна зробити?

Дудар. Треба запитати в адвоката.

Ботар (ідучи за гуртом і підносячи руки до неба). Це чистісіньке безумство! Ну й суспільство!

Всі збираються навколо пані Беф, ляпають її по щоках, вона розплющує очі, зойкнула, заплющує очі, знову її ляпають по щоках, а Ботар говорить.

Хай там що, але будьте певні, я все розповім своєму комітетові взаємодопомоги. Я не залишу товариша в біді. Про це знатимуть.

Пані Беф (повертаючись до т ями). Бідолашненький мій, я не можу його так залишити, який же він нещасний. (Чути ревіння). Він кличе мене. (Ніжно). Він кличе мене.

Дезі. Вам уже краще, пані Беф?

Дудар. Вона вже очутилась.

Ботар (до пані Беф). Запевняю, що наша делегація підтримає вас. Хочете стати членом нашого комітету?

Пан Папільйон. Знову ми гаємося з роботою. Панно Дезі, давайте пошту!

Дезі. Спершу треба з’ясувати, як ми вийдемо звідси.

Пан Папільйон. Ну й проблема. Через вікно.

Всі йдуть до вікна, крім пані Беф, що осунулась у фотелі, та Ботара, який залишився посеред сцени.

Ботар. Я знаю, звідки це прийшло.

Дезі (біля вікна). Дуже високо.

Беранже. Мабуть, слід було б викликати пожежників, щоб вони приїхали із своїми драбинами!

Пан Папільйон. Панно Дезі, підіть у мій кабінет і зателефонуйте пожежникам.

Пан Папільйон трохи ніби супроводжує її. Дезі виходить крізь двері в глибині, чути, як вона бере трубку й каже: «Алло, алло, це пожежники?», потім притлумлений гомін телефонної розмови.

Пані Беф (раптом підводиться). Я не можу його так залишити, я не можу його так залишити.

Пан Папільйон. Якщо хочете розлучитися, то зараз у вас будуть вагомі підстави.

Дудар. І, звичайно, він буде винен.

Пані Беф. Ні! Бідолаха! Тільки не зараз, я не можу кинути свого чоловіка в такому стані.

Ботар. Ви доброчесна дружина.

Дезі (до пані Беф). А що ви зробите?

Біжучи в лівий бік, пані Беф метнулася до сходового майданчика.

Беранже. Обережно!

Пані Беф. Я не можу його покинути, я не можу його покинути.

Дудар. Затримайте її.

Пані Беф. Я поведу його додому!

Пан Папільйон. Що вона хоче робити?

Пані Беф (готуючись стрибнути з краю майданчика). Я йду, коханий, іду.

Беранже. Вона зараз стрибне.

Ботар. Це її обов’язок.

Дудар. Вона не зможе.

Всі, крім Дезі, яка ще досі телефонує, зібралися на майданчику біля пані Беф, вона стрибає; Беранже, проте, намагається затримати її і зостається з її спідницею в руках.

Беранже. Я не міг її втримати.

Чути, як знизу долинає розчулене ревіння носорога.

Пані Беф. Я прийшла, мій коханий, я прийшла.

Дудар. Вона сіла на нього верхи.

Ботар. Амазонка.

Голос пані Беф. Коханий мій, ходімо додому.

Дудар. Учвал побігли.

Дудар, Беранже, Ботар, пан Папільйон вертаються на сцену й підбігають до вікна.

Беранже. Швидко мчать.

Дудар (до пана Папільйона). А ви їздили верхи?

Пан Папільйон. Колись… трохи… (Обертаючись до дверей у глибині, до Дудара). Ще й досі вона дзвонить!..