Ежен Йонеско - Носороги

Дудар. Я теж приголомшений. Або, швидше, був. Та вже зникаю.

Беранже. Ваша нервова система зрівноважена краще, ніж моя. Вітаю вас. Але вам не здається, що це нещастя…

Дудар (уриваючи його). Я й не кажу, що це добро. І не думайте, що я таємний прихильник носорогів…

Знову носорожаче тупотіння, цього разу під рамою вікна на авансцені.

Беранже (підскакуючи). Ось вони знову! Ось вони знову! Ох! Ні, нічого не вдієш, я не можу звикнути. Може, я помиляюсь. Ніби й не хочу, а вони мене так тривожать, що й спати не можу. Пропав сон. Я сплю вдень, коли вже геть виснажусь.

Дудар. Пийте снодійне.

Беранже. Це не вихід. Коли я сплю, мені гірше. Самі кошмари, тільки вони й сняться.

Дудар. Ось що значить усе брати до серця. Признайтесь, що любите себе мучити.

Беранже. Присягаюсь, я не мазохіст.

Дудар. Тоді змиріться з тим, що є, й не переймайтеся. Якщо воно так, то інакше й бути не може.

Беранже. Це ж фаталізм.

Дудар. Це мудрість. Якщо таке сталося, безперечно були якість причини. І це треба розуміти.

Беранже (підводячись). Хай так, але я не хочу з цим миритися.

Дудар. А що ви зробите? Чого сподіваєтесь?

Беранже. Поки що не знаю. Я подумаю. Надішлю листи до газет, понаписую маніфести, піду на прийом до мера або, якщо часу не має, до його заступника.

Дудар. Нехай влада сама вживе заходів! Зрештою, я й не знаю, чи маєте ви моральне право втручатись у події. До того ж я й далі думаю, що це несерйозне. Безглуздо, на мій погляд, шаленіти, через те що кільком особам заманулося поміняти шкуру. Їм було погано у власній. Вони ж вільні, це їх лиш обходить.

Беранже. Треба перерубати сам корінь зла.

Дудар. Зло, зло! Пусті слова! Хіба можна знати, де зло, а де добро? Звичайно, вподобання в нас різні. Ви передусім за себе боїтесь. Істина саме в цьому, але ви ніколи не станете носорогом, так, справді, у вас нема покликання!

Беранже. Отакої! Отакої! Якщо влада й наші городяни мислять так, як і ви, то вони не зважаться на дії.

Дудар. Проте ж не просити допомоги за кордоном. Це справа внутрішня, стосується тільки нашої країни.

Беранже. Я вірю в міжнародну солідарність…

Дудар. Теж мені Дон Кіхот! Я кажу це без усякого зла, зовсім не ображаю! Самі знаєте, це ж для вашого добра, вам неодмінно треба заспокоїтись.

Беранже. Я й не заперечую, пробачте мені. Я вкрай стривожений. Я виправлюсь. Пробачте й за те, що затримую вас, змушую слухати свої нісенітниці. Ви ж, мабуть, на роботі. Ви отримали мою заяву про відпустку у зв’язку з хворобою?

Дудар. Не переживайте. Все залагоджено. Та й контора досі не працює.

Беранже. Ще не полагодили сходів? Ну й недбальство! Саме через це повсюди так зле.

Дудар. Їх лагодять. Це не так скоро робиться. Важко знайти робітників. Вони приходять, стають до роботи, працюють день чи два, а потім ідуть собі — й сліду нема. Доводиться брати інших.

Беранже. А ще нарікають на безробіття! Сподіваюсь, їх принаймні з бетону зроблять.

Дудар. Ні, таки з дерева, але з нового дерева.

Беранже. Ет! Адміністративна інертність. Марнують гроші, а коли йдеться про потрібну витрату, то вдають, що в них фонди малі. Пан Папільйон буде невдоволений. Він дуже наполягав, щоб сходи були бетонові. Що він каже на це?

Дудар. В нас уже нема начальника. Пан Папільйон пішов у відставку.

Беранже. Бути не може!

Дудар. Таж кажу вам.

Беранже. Я вражений… Це через ті сходи?

Дудар. Не думаю. Хай там як, але це не причина, щоб іти у відставку.

Беранже. Так у чому ж річ? Що на нього найшло?

Дудар. Хоче перебратись у село.

Беранже. На пенсію пішов? Та він же молодий, ще міг бути директором.

Дудар. Він відмовився. Вважає, що йому слід відпочити.

Беранже. Генеральна дирекція таки шкодуватиме за ним, треба ставити когось іншого. Тим ліпше для вас із вашими дипломами, у вас буде шанс.

Дудар. Щоб нічого від вас не ховати… це досить смішно, він став носорогом.

Віддалений носорожачий тупіт і ревіння.

Беранже. Носорогом! Пан Папільйон став носорогом! А! Отакої! Отакої! А мені зовсім не смішно! Чом ви зразу цього не сказали?

Дудар. Ви й самі знаєте, настрій у вас був не той… Я не хотів вам казати… не хотів казати, бо, знаючи вас, розумів, що вам смішно не стане, що це вас уразить. Ви ж такі вразливі!