Ежен Йонеско - Носороги

Дудар. Це зовсім не причина, щоб бути брутальним!

Беранже. Кому вірити, господи, кому вірити?! Навіть Логік став носорогом!

Дудар (ідучи до вікна). Де він?

Беранже (показуючи пальцем). Он той, бачите?

Дудар. Це єдиний носоріг із бриликом. Ну й залишайтесь із своїми химерами. Це таки ваш Логік!..

Беранже. Логік… став носорогом!

Дудар. Він усе-таки зберіг ознаку колишньої індивідуальності!

Беранже (знову погрожує кулаком услід зниклому носорогові з бриликом). Я з вами не піду! Я з вами не піду!

Дудар. Якщо це справжній мислитель, як ви казали, то він мусив не піддаватися. Перш ніж вибрати, він мав добре зважити всі «за» і «проти».

Беранже (й далі кричить у вікно вслід колишньому Логікові та іншим носорогам, що вже десь далеко). Я з вами не піду!

Дудар (умощуючись у фотелі). Так, є над чим замислитись!

Беранже зачиняє переднє вікно, йде до вікна в глибині, під яким пробігають інші носороги, що, ймовірно, оббігли навколо будинку. Відчиняє вікно, кричить до них.

Беранже. Ні, я з вами не піду!

Дудар (убік, сидячи у фотелі). Вони оббігли круг будинку. Вони пустують! Великі діти!

Якийсь час із лівого боку вже можна бачити Дезі, яка долає останні сходинки. Стукає в двері до Беранже. В руці у неї кошик.

Беранже, стукають, хтось прийшов. (Смикає Беранже, який усе ще у вікні, за рукав).

Беранже (кричить до носорогів). Це ганьба! Ваш маскарад — це ганьба.

Дудар. До вас стукають, Беранже, ви не чуєте?

Беранже. Відчиніть, якщо хочете! (І далі вже мовчки дивиться на носорогів, їхній тупіт усе слабшає).

Д удар відчиняє двері.

Дезі (захо дячи). Добридень, пане Дудар.

Дудар. Панно Дезі, ви!

Дезі. Беранже вдома? Йому краще?

Дудар. Добридень, люба панно, ви, отже, часто сюди ходите?

Дезі. Де він?

Дудар (показуючи на нього пальцем). Оно.

Дезі. Бідолаха, в нього нікого нема. А нині ще й трохи заслаб, авжеж, йому треба допомогти.

Дудар. Панно Дезі, а ви добра товаришка.

Дезі. Звичайно, я справді добра товаришка.

Дудар. У вас чуйне серце.

Дезі. Я тільки добра товаришка, от і все.

Беранже (обертаючись, залишивши вікно відчиненим). О! Люба панно Дезі! Як добре, що ви прийшли, які ви милі.

Дудар. Цього не відбереш.

Беранже. Панно Дезі, знаєте, Логік уже став носорогом!

Дезі. Знаю, щойно я бачила його на вулиці. Як на свій вік, то бігає прудко! Вам уже краще, пане Беранже?

Беранже (до Дезі). Голова, досі ще голова, такий біль! Це жахливо. Що ви на це скажете?

Дезі. Гадаю, що вам треба відпочити… спокійно посидіти вдома ще кілька днів.

Дудар (до Беранже й Дезі). Сподіваюсь, я вам не заважаю!

Беранже (до Дезі). Я кажу про Логіка…

Дезі (до Дудара). Чого б це ви нам заважали? (До Беранже). А! Логіка! Я про нього зовсім не думаю!

Дудар (до Дезі). Може, я зайвий?

Дезі (до Беранже). Навіщо воно мені! (До Беранже й Дудара). В мене є для вас новина: Ботар став носорогом.

Дудар. От тобі й раз!

Беранже. Це неможливо! Він був проти. Ви, мабуть, переплутали. Він протестував. Дудар щойно казав мені. Еге ж, Дударе?

Дудар. Саме так.

Дезі. Я знаю, що він був проти. Та все-таки став носорогом наступного дня, після перетворення пана Папільйона.

Дудар. Ось воно! Він змінив свою думку! Всі люди мають право на розвиток.

Беранже. Але в такому разі можна сподіватись усього!

Дудар (до Беранже). Але зовсім недавно ви запевняли, ніби це чесна людина.

Беранже (до Дезі). Мені важко повірити. Вам набрехали.

Дезі. Я сама бачила.

Беранже. Тоді він збрехав, прикидався, та й годі.

Дезі. Він був щирим-щирісіньким.

Беранже. Він пояснював якось?

Дезі. Дослівно отак казав: треба йти за часом! Це були його останні людські слова!

Дудар (до Дезі). Панно Дезі, я був майже певен, що зустріну вас тут.