Ежен Йонеско - Носороги

Дезі (підходячи до вікна). З ними.

Беранже. А де саме він?

Дезі. Про це вже не дізнаємось. Він такий, як усі!

Беранже. Вони всі однакові, однаковісінькі! (До Дезі). Він відступився. Вам треба було затримати його силоміць.

Дезі. Я не зважилась.

Беранже. Чом не були ви твердіші, не наполягали, хіба ж він не любив вас?

Дезі. Офіційно він мені ніколи не освідчувався.

Беранже. Це знали всі. Він закоханий і зробив це з досади. Такий був сором’язливий! Щоб уразити вас, ніби хотів зробити щось надзвичайне. Вам не кортіло піти за ним?

Дезі. Аж ніяк. Я ж тут.

Беранже (дивлячись у вікно). На вулицях самі лиш вони. (Підбігає до вікна в глибині). Скрізь уже тільки вони! Дезі, це ваша провина… (Знову дивиться в переднє вікно). Скільки око сягає — жодної людської істоти. Всю вулицю загатили. Однорогі, дворогі — половина на половину — більше ніяких ознак відмінності!

Чути потужний тупіт носорожачої ходи. Цей шум, проте, музикальний. Видно, як на стіні в глибині з’являються й зникають стилізовані носорожачі голови, до кінця дії їх стає все більше й більше. Під кінець зображення залишатимуться все довше й довше, зрештою вкриють всю задню стіну і вже не зникатимуть. Незважаючи на свою потворність, голови мають усе гарнішати.

Ви не схибили, Дезі? Еге ж? Ні за чим не шкодуєте?

Дезі. Ох! Ні, ні.

Беранже. Я хотів лиш утішити вас. Я люблю вас, Дезі, не покидайте мене ніколи.

Дезі. Коханий, зачини вікно. Від них такий гармидер. І курява аж сюди летить. Усе запорошиться.

Беранже. Так, так, маєш рацію. (Зачиняє вікно спереду, Дезі — ззаду. Вони сходяться посеред сцени). Коли ми вдвох, я не боюсь нічого, мені все одно. Ох! Дезі, я гадаю, що ніколи вже не зможу кохати. (Стискає їй пальці руки).

Дезі. Бачиш, усе можливе.

Беранже. Як би мені хотілося тобі дати щастя! Ти будеш щаслива зі мною?

Дезі. Чом би ні? Якщо ти будеш щасливим, я теж. Кажеш, нічого не боюсь, а боїшся всього! Що з нами станеться?

Беранже (затинаючись). Мила моя, сонечко моє! Моя радість, люба моя… дай мені свої вустонька, я й не думав ніколи, що так покохаю!

Дезі. Тепер будь спокійним, упевненішим.

Беранже. Я такий і є, дай мені свої вустонька.

Дезі. Мій любий, я дуже втомлена. Заспокойся, відпочинь. Сядь у фотель.

Дезі супроводить Беранже, і він сідає у фотель.

Беранже. В такому разі це зовсім не біда, що Дудар полаявся з Ботаром.

Дезі. Годі вже про Дудара. Я з тобою. Ми не маємо права втручатись у життя інших людей.

Беранже. Ти таки добре втручаєшся в моє. Ти вмієш бути зі мною твердою.

Дезі. Це не одне й те саме, я ніколи не любила Дудара.

Беранже. Розумію. Якби він зостався тут, він лише б заважав нам. Але й справді, щастя егоїстичне.

Дезі. Треба боронити своє щастя. Хіба ж не так?

Беранже. Я у захваті від тебе, Дезі. Я обожнюю тебе.

Дезі. Коли ти мене краще знатимеш, то, мабуть, уже не скажеш такого.

Беранже. Ти варта того, щоб пізнавати тебе, така гарна, така прекрасна!

Знову чути, як ідуть носороги.

Надто коли з ними порівняти… (Рукою показує на вікно). Скажеш, що це не комплімент, але вони ще виразніш окреслюють твою красу…

Дезі. А ти сьогодні добре поводився? Не пив коньяку?

Беранже. Так, так, я сьогодні слухняний.

Дезі. Це правда?

Беранже. Авжеж, запевняю тебе.

Дезі. Тобі можна вірити?

Беранже (трохи збентежено). Ох! Так, вір мені, вір.

Дезі. Тоді можеш трошки випити. Це піднесе твій дух.

Беранже схоплюється бігти.

Сиди, мій коханий. Де пляшка?

Беранже (показуючи місце). Он там, на столику.

Дезі (йде до столика, бере чарку й пляшку). А ти добре її заховав.

Беранже. Щоб зайвої спокуси не було.

Дезі (наливає трохи в чарку й простягає Беранже). А ти й справді добре поводишся. Вже є поступ.

Беранже. З тобою буде ще більший.

Дезі (простягаючи склянку). Тримай, це твоя нагорода.

Беранже (випиває одним духом). Дякую. (Знову підставляє чарку).

Дезі. Ет! Ні, мій любий. Досить на сьогодні. (Забирає в Беранже чарку й разом із пляшкою відносить на столик). Я не хочу, щоб тобі від нього було погано. (Повертається до Беранже). Ну, як твоя голова?