Ежен Йонеско - Носороги

Дудар. Хай там як, це не смертельно. Є здорові хвороби. Переконаний: коли хочеш, від них одужуєш. Це в них перейде, побачите.

Беранже. Але, певне, сліди залишаться! Таке порушення органічної рівноваги не може минути, не залишивши…

Дудар. Не переймайтеся, це минуще.

Беранже. А ви переконані?

Дудар. Авжеж, я в це вірю, гадаю, що так і буде.

Беранже. Але якщо справді не хочеш, так, якщо справді не хочеш ухопити цю хворобу, цю нервову хворобу, то її не схопиш, її не схопиш!.. Хочете коньяку? (Йде до столу, на якому стоїть пляшка).

Дудар. Не турбуйтеся, дякую, я не хочу. Якщо вам хочеться, не зважайте на мене, пийте, не соромтеся, але знайте, голова потім дужче болітиме.

Беранже. Алкоголь — чудовий засіб проти пошестей. Він імунізує. Наприклад, убиває мікробів грипу.

Дудар. Але, мабуть, не вбиває всіх мікробів усіх хвороб. А про носорогів цього й знати не можна.

Беранже. Жан ніколи не пив спиртного. Нахвалявся цим. Може, якраз через це… може, це й пояснює те, що сталося. (Протягує повну чарку Дударові). Ви й справді не хочете?

Дудар. Ні, ні, до сніданку ніколи. Дякую.

Беранже спорожняє чарку, але й далі тримає її в руці, як і пляшку; кашляє.

Дудар. Бачте, бачте, воно вам не йде. Ви й закашлялись через те.

Беранже (занепокоєний). Так, тому я й закашлявся. А як я кашляв?

Дудар. Як усі люди, коли п’ють заміцне.

Беранже (ставлячи пляшку й чарку на стіл). Кашель не був якимось дивним? Це був таки справжній, людський кашель?

Дудар. Чого ви допитуєтесь? Це був людський кашель. Яким він іще міг бути?

Беранже. Я не знаю… Може, кашлем тварини… Носоріг отак кашляє?

Дудар. Ну й кумедний ви, Беранже! Створюєте собі проблеми, питаєте всякі дурниці. Нагадаю вам те, що ви й самі казали: найкращий засіб боротьби — виявляти волю.

Беранже. Авжеж.

Дудар. Гаразд, доведіть, що у вас вона є.

Беранже. Запевняю, я ма…

Дудар. Доведіть це собі, тримайтеся, не пийте вже коньяку… ваша впевненість зросте.

Беранже. Ви не хочете мене зрозуміти. Кажу ще раз, я п’ю лиш тому, що це вберігає від гіршого, я вже обчислив. Коли пошесть мине, я не питиму. Я ще до цього вирішив не пити. Але потім відклав до часу!

Дудар. Ви виправдовуєтесь.

Беранже. Ви так гадаєте?.. У всякому разі з тим, що відбувається, це не має нічого спільного.

Дудар. А це хіба можна знати?

Беранже (переляканий). Ви справді такої думки? Вважаєте, що це готує грунт? Я не алкоголік. (Йде до дзеркала, оглядає себе). Чи, може, раптом… (Береться рукою за обличчя, мацає чоло під пов’язкою). Нічого не змінилося, все лихе обминає мене, — ось доказ, що це на добре… або принаймні немає шкоди.

Дудар. Беранже, я ж пожартував. Брав вас на кпини. Скрізь вам недобре, глядіть, бо станете неврастеніком. Коли вже зовсім оклигаєте від шоку, від депресії, вийдете надвір, на свіже повітря, то, певне, вам стане краще, і думки невеселі втечуть.

Беранже. Виходити? Звичайно, треба. Я думав про це. Отже, я маю здибатись із ними…

Дудар. Ну й що? Глядіть лишень, щоб у них на дорозі не стати. Зрештою, їх не так уже й багато.

Беранже. А я бачу тільки їх. Ну скажіть, що в мене патологія.

Дудар. Вони не зачеплять вас. Якщо їх не чіпати, вони не звертають на вас уваги. По суті, вони не злі. В них навіть є певна природна невинність, якась лагідність. А проте я й сам, щоб навідати вас, пройшов пішки всю вулицю. І, бачите, цілий і здоровий і не мав ніякого клопоту.

Беранже. А я вже тільки побачу їх, мене аж тіпає. Це з нервами негаразд. Я не лютую, ні, лютувати не треба, лють далеко може завести, я вберігаюсь від цього, але щось мені робиться тут (показує на серце), стискається серце.

Дудар. До певної міри така хвороблива реакція ще й нормальна. Хоч уже й завелика. Вам бракує гумору, ось ваша вада, вам бракує гумору. Ставтесь до всього легше, не переймайтеся.

Беранже. Я почуваю солідарність з усім, що відбувається. Я беру участь, я не можу зоставатися байдужим.

Дудар. Не судіть, то й не судимі будете. Та й потім, якщо перейматись усім, що відбувається, життя було б неможливе.

Беранже. Якби це відбувалось десь інде, в іншій країні, а ми про це дізналися б із газет, то можна було б усе спокійно обговорювати, всебічно вивчати питання, робити об’єктивні висновки. Влаштували б академічні дебати, понаїздило б науковців, письменників, законників, учених жінок, художників. А ще й просто людей, це було б цікавим, привабливим, повчальним. Та коли ви самі серед подій, коли зненацька зіткнулися з брутальною реальністю фактів, то не можна не відчувати себе захопленим безпосередньо, ви надто приголомшені, щоб зберігати свою витримку. І я приголомшений, я приголомшений!!! Я не можу отямитись.