Пауль Целан - Нічийна троянда

Текіа! [88] Текіа! (гебр.) — особливий, розтягнутий в часі, вид сурмління у баранячий ріг (т. зв. шофар), до якого вдаються на єврейський новий рік (Рош Гашана) та у день прощення й покаяння (Йом Кіппур).
як сурм завивання крізь ночі у день,
авгури [89] авґури (лат. augur від avis — птах) — жерці, що тлумачили в Давньому Римі волю богів за польотом птахів, падінням блискавки та іншими природними й небесними явищами.
розривають себе навзаєм, людина
має собі свій мир, Господь
має свій, кохання
знову вертається в ложа подружні, волосся
знов у жінок відростає,
глибоко втоплена
брунька персів її
знов набухає, на лінії
серця й життя оживає вона
під твоєю рукою, що все вище блукала стегном, —

як він зветься, твій край
за горами там, за літами?
Я відаю, як він зветься.
Як зимова казка [90] Зимова казка — алюзія на драму Вільяма Шекспіра «Зимова казка» й поему Генріха Гайне «Німеччина. Зимова казка». У драмі Шекспіра королівство Богемія локалізується біля моря (географічна помилка англійського драматурга). він зветься,
він зветься, як літня казка,
край трьох літ моєї матусі [91] край трьох літ моєї матусі — під час Першої світової війни мати Целана зі своєю родиною знайшла притулок в одному богемському селі біля Брюнна (Брно). , це було,
це є,
він усюди мандрує, як мова,
відкинь же, відкинь її геть,
тоді її знову здобудеш, так само,
як камінь-голяк
із моравської низовини [92] Моравська низовина єднає Чехію зі сілезькою низовинною бухтою. ,
який твоя пам'ять принесла до Праги
покласти його на могилу, на безліч могил, у життя,
давно вже
він зник, як листи, як усі
ліхтарі, знову ти
мусиш шукати його, але ось він,
малесенький, білий,
за рогом, ну ось він лежить
біля Нормандії-Німан [93] Нормандія-Німан — французька ескадрилья «Нормандія — Німан» брала участь у боях Другої світової війни, зокрема у Сталінградській битві, на радянському боці, про що розповідає однойменний французько-радянський фільм режисера Жана Древілля (1959). — в Богемії,
тутечки, тутечки, тут
перед домом, за домом,
він білий, він білий, він мовить:
Нині — це важить.
Білий він, білий він, промінь
води протинає його, промінь серця,
ріка,
ти знаєш її на ім'я, береги
височать, повні світлого дня, як ім'я,
ти обмацуєш чіпко його, своєю рукою:
Альба [94] Альба — (лат. Alba, від albus — білий) — латинізована назва річки Ельби. .

Vom
Sternbild des Hundes, vom
Hellstem darin und der Zwerg-
leuchte, die mitwebt
an erdwärts gespiegelten Wegen,

von
Pilgerstäben, auch dort, von Südlichem, fremd
und nachtfasernah
wie unbestattete Worte,
streunend
im Bannkreis erreichter
Ziele und Stelen und Wiegen.

Von
Wahr- und Voraus- und Vorüber-zu-dir-,
von Hinaufgesagtem,
das dort bereitliegt, einem
der eigenen Herzsteine gleich, die man ausspie
mitsamt ihrem un-
verwüstlichen Uhrwerk, hinaus
in Unland und Unzeit. Von solchem
Ticken und Ticken inmitten
der Kies-Kuben mit
der auf Hyänenspur rückwärts,
aufwärts vervolgbaren
Ahnen-
reihe Derer-
vom-Namen-und-Seiner-
Rundschlucht.

Von
einem Baum, von einem.
Ja, auch von ihm. Und vom Wald um ihn her. Vom Wald
Unbetreten, vom
Gedanken, dem er entwuchs, als Laut
und Halblaut und Ablaut und Auslaut, skythisch
zusammengereimt
im Takt
der Verschlagenen-Schläfe,
mit
geatmeten Steppen-
halmen geschrieben ins Herz
der Stundenzäsur — in das Reich,
in der Reiche
weitestes, in
den Großbinnenreim
jenseits
der Stummvölker-Zone, in dich
Sprachwaage, Wortwaage, Heimat-
waage Exil.

Von diesem Baum, diesem Wald.

Von der Brücken-
quader, von der
er ins Leben hinüber-
prallte, flügge
von Wunden, — vom
Pont Mirabeau.
Wo die Oka nicht mitfließt. Et quels
amours! (Kyrillisches, Freunde, auch das
ritt ich über die Seine,
ritts übern Rhein.)

Von einem Brief, von ihm.
Vom Ein-Brief, vom Ost-Brief. Vom harten,
winzigen Worthaufen, vom
unbewaffneten Auge, das er
den drei
Gürtelsternen Orions — Jakobs-
stab, du,
abermals kommst du gegangen! —

zuführt auf der
Himmelskarte, die sich ihm aufschlug.

Vom Tisch, wo das geschah.

Von einem Wort, aus dem Haufen,
an dem er, der Tisch,
zur Ruderbank wurde, vom Oka-Fluß her
und den Wassern.

Vom Nebenwort, das
ein Ruderknecht nachknirscht, ins Spätsommerohr
seiner hell-
hörigen Dolle:

Kolchis.