Пауль Целан - Нічийна троянда

In der Luft, da bleibt deine Wurzel, da
in der Luft.
Wo sich das Irdische ballt, erdig.
Atem-und-Lehm.

Groß
geht der Verbannte dort oben, der
Verbrannte: ein Pommer, zuhause
im Maikäferlied, das mütterlich blieb, sommerlich, hell-
blütig am Rand
aller schroffen,
winterhart-kalten
Silben.

Mit ihm
wandern die Meridiane:
an-
gesogen von seinem
sonnengesteuerten Schmerz, der die Länder verbrüdert nach
dem Mittagsspruch einer
liebenden
Ferne. Aller-
orten ist Hier und ist Heute, ist, von Verzweiflungen her,
der Glanz,
in den die Entzweiten treten mit ihren
geblendeten Mündern:

der Kuss, nächtlich,
brennt einer Sprache den Sinn ein, zu der sie erwachen, sie —:
heimgekehrt in
den unheimlichen Bannstrahl,
der die Verstreuten versammelt, die
durch die Sternwüste Seele Geführten, die
Zeltmacher droben im Raum
ihrer Blicke und Schiffe,
die winzigen Garben Hoffnung,
darin es von Erzengelfittichen rauscht, von Verhängnis,
die Brüder, die Schwestern, die
zu leicht, die zu schwer, die zu leicht
Befundenen mit
der Weltenwaage im blut-
schändrischen, im
fruchtbaren Schoß, die lebenslang Fremden,
spermatisch bekränzt von Gestirnen, schwer
in den Untiefen lagernd, die Leiber
zu Schwellen getürmt, zu Dämmen, — die

Furtenwesen, darüber
der Klumpfuß der Götter herüber-
gestolpert kommt — um
wessen
Sternzeit zu spät?

В повітрі, там зостається твій корінь, там,
у повітрі.
Де твердіє земне, по-земному,
подих-і-глина.

Великий
іде нагорі там вигнанець,
спалений: померанець, домівка його —
пісенька про хруща [105] Пісенька про хруща — відома в німецькомовному просторі дитяча пісенька, що стала особливо популярною в часи Першої світової війни: «Maikäfer flieg! / Dein Vater ist im Krieg, / dein' Mutter ist in Pommerland, / Pommerland ist abgebrannt, / Maikäfer flieg!» («Хрущику, змайни! / Твій батько на війні, / мати в Померанії, / а вона вогняная, / хрущику, змайни!»). Ймовірно, поет перейняв цю пісеньку від своєї матері, тому вона символізує тут щасливе дитинство. , материнська, літня, сяйно-
квітуча на облямівці
всіх жорстких
зимостійко-студених
силаб.

З ним
мандрують меридіани: при-
смоктані цупко його
сонцекерованим болем, що землі єднає за
полудневим словом
люблячої
далечини. По-
всюдно є лише Тут і Сьогодні, з одчаю,
той блиск,
до якого заходять поділені навпіл з їх
осліпленими устами:

поцілунок, нічний,
випалює сенс тої мови, до якої вони прокидаються, —
щойно вернувшись додому
в страхітливий промінь опали,
що збирає розсіяних,
допроваджених через зорепустелю душі,
розкладаючих шатра вгорі, у просторі
своїх поглядів і кораблів,
маленькі сніпочки надії,
з яких шелестять архангельські крильця, фатально,
браття, сестри, які
знайдені
надто легкими, надто важкими, надто легкими
на світових терезах [106] знайдені / надто легкими, надто важкими, надто легкими / на світових терезах — алюзія на біблійний епізод із Книги пророка Даниїла (5, 1-30), де розповідається про начертані таємничою рукою на стіні палацу халдейського царя Валтасара в завойованому ним Вавилоні слова: «Мене, мене, текел упарсін». Даниїл витлумачує їх так: «Мене» — порахував Бог царство твоє і покінчив його; «Текел» — ти зважений на вазі і знайдений легеньким; «Перес» — поділено царство твоє і віддане мідянам та персам. Широко відома написана на цей сюжет балада Г. Гайне «Валтасар», а в образотворчому мистецтві — картина Рембрандта «Бенкет Валтасара». у крово-
змісницькім, у
всеплодючім лоні, довіку чужі,
сперматично увінчані зорями, важко
лежачи в темних глибинах, тілами
в пороги згромаджені, в дамби, — ті

мешканці бродів, понад якими
кульгава нога небожителів [107] кульгава нога небожителів — у давньогрецькій міфології кульгавість була прикметою бога ковальського ремесла Гефеста, який у трагедії Есхіла приковує до скелі титана Прометея, що став на оборону людства. Кульгавим був міністр пропаганди Третього райху Йозеф Ґеббельс, який у своїх промовах виковував для німців словесні кайдани. ступить пере-
чепившись — на
чию
зіркову добу [108] на / чию / зіркову добу запізно — тут йдеться про астрономічний термін, який означає часовий відтинок в історії Землі, її «зіркове» буття, коли нею було нагромаджено величезні запаси теплової енергії. запізно?