Пауль Целан - Мовні ґрати

Was hab ich
getan?
Die Nacht besamt, als könnt es
noch andere geben, nächtiger als
diese.

Vogelflug, Steinflug, tausend
beschriebene Bahnen. Blicke,
geraubt und gepflückt. Das Meer,
gekostet, vertrunken, verträumt. Eine Stunde,
seelenverfinstert. Die nächste, ein Herbstlicht,
dargebracht einem blinden
Gefühl, das des Wegs kam. Andere, viele,
ortlos und schwer aus sich selbst: erblickt und umgangen.
Findlinge, Sterne,
schwarz und voll Sprache: benannt
nach zerschwiegenem, Schwur.

Und einmal (wann? auch dies ist vergessen):
den Widerhaken gefühlt,
wo der Puls den Gegentakt wagte.

Що я
вчинив?
Я запліднив ніч, немовби можливі
ще й інші, нічніші,
ніж ця.

Птаха політ, каменя лет, тисячі
прокреслених ліній. Погляди
награбовані й зірвані, Море,
спожите, пропите, промарене. Ця година,
із затемненням душ. Наступна, сяйво осіннє,
подане невидющому
почуттю, що прийшло цим шляхом. Інші, чимало,
бездомні й важенні з себе самих: побачені та обійдені.
Знайди, зірки,
чорні та велемовні: названі
на честь зламаної присяги.

Але якось (коли? це також забуто):
відчуєш таки гороїжний гак,
там, де гупає пульс у зворотному такті.

Rundgräber, unten. Im
Viertakt der Jahresschritt auf
den Steilstufen rings.

Laven, Basalte, weltherz —
durchglühtes Gestein.
Quelltuff,
wo uns das Licht wuchs, vor
dem Atem.

Ölgrün, meerdurchstäubt die
unbetretbare Stunde. Gegen
die Mitte zu, grau,
ein Steinsattel, drauf,
gebeult und verkohlt,
die Tierstirn mit
der strahligen Blesse.

Круглясті могили, внизу.
В чотиритактнім поступі року на
стрімчаках доокола.

Лави, базальт, світлосерцем
розтоплені брили каміння.
Туф крем'янистий,
де для нас народилося світло, ще
до нашого подиху.

Оливкова зелень, морем наснажена
недоступна година. Звернене до
середини, сіре,
камінне сідло, на ньому,
ґудзувате, обвуглене
звірине чоло з променистою зіркою.

Stunden, maifarben, kühl.
Das nicht mehr zu Nennende, heiß,
hörbar im Mund.

Niemandes Stimme, wieder.

Schmerzende Augapfeltiefe:
das Lid
steht nicht im Wege, die Wimper
zählt nicht, was eintritt.

Die Träne, halb,
die schärfere Linse, beweglich,
holt dir die Bilder.

Години, травневої барви, холодні.
Те, що більше не має наймення, гаряче,
чутне в устах.

Голос Нікого, знову.

Болюча глибінь очних яблук:
повіка
не загороджує шлях, вія
не перелічує того, що настає.

Сльоза, половинна,
найпрозоріша лінза, рухлива,
достачає тобі образи світу.

OBEN, GERÄUSCHLOS, die
Fahrenden: Geier und Stern.

Unten, nach allem, wir,
zehn nach der Zahl, das Sandvolk. Die Zeit,
wie denn auch nicht, sie hat
auch für uns eine Stunde, hier,
in der Sandstadt.

(Erzähl von den Brunnen, erzähl
von Brunnenkranz, Brunnenrad, von
Brunnenstuben — erzähl.

Zähl und erzähl, die Uhr,
auch diese, läuft ab.

Wasser: welch
ein Wort. Wir verstehen dich, Leben.)

Der Fremde, ungebeten, woher,
der Gast.
Sein triefendes Kleid.
Sein triefendes Auge.

(Erzähl uns von Brunnen, von —
Zähl und erzähl.
Wasser: welch
ein Wort.)

Sein Kleid-und-Auge, er seht,
wie wir, voller Nacht, er bekundet
Einsicht, er zählt jetzt,
wie wir, bis zehn
und nicht weiter.

Oben, die
Fahrenden bleiben
unhörbar.

ВГОРІ, БЕЗШЕЛЕСНО,
мандрівці: коршак і зоря.

Долу, по всьому вже, ми
десять числом, піщаний народ. Час
чом би й ні, він має
годину й для нас, тут,
у піщаному місті.

(Розкажи про криниці, розкажи
про криничний вінець, криничну корбу, про
криничне цямриння — розкажи.

Полічи й розкажи, година,
навіть оця, вона також спливає.

Вода: що за
слово. Ми збагнули тебе, життя.)

Чужинець, непроханий, звідкіля він,
далекий гість.
Його цибеніюча одіж.
Його цибеніюче око.

(Розкажи про криниці, про —
полічи й розкажи.
Вода: що за
слово.)

Його одіж-та-око, він стоїть,
як і ми, повен ночі, виявляє
розважність, він лічить тепер,
як і ми, до десяти
і не далі.

Вгорі,
мандрівці
зовсім
нечутні.

DIE WELT, zu uns
in die leere Stunde getreten:

Zwei
Baumschäfte, schwarz,
unverzweigt, ohne
Knoten.
In der Düsenspur, scharfrandig, das
eine frei —
stehende Hochblatt.

Auch wir hier, im Leeren,
stehn bei den Fahnen.

СВІТ, що прийшов до нас
у порожню годину: