Пауль Целан - Мовні ґрати

Близько ми, Боже,
близько й досяжно.

На дотик вже, Боже,
сплетені у клубок, немовби
плоть кожного з нас —
це Твоя плоть, Боже.

Молися, Боже,
молися до нас,
ми близько.

Косим вітром ішли ми сюди,
йшли ми сюди нахилитись
в лощини, в яруги.

До водопою ішли ми, Боже.

Це була кров, кров,
пролита Тобою, Боже.

Вона мерехтіла.

Твій образ вона нам донесла до віч, Боже.
Очі й вуста в нас відкриті й порожні, Боже.
Ми напилися, Боже.
Крові й образу Твого, що плавав у ній, Боже.

Молися, Боже.
Ми зовсім близько.

Der Stein.
Der Stein in der Luft, dem ich folge.
Dein Aug, so blind wie der Stein.

Wir waren
Hände,
wir schöpften die Finsternis leer, wir fanden
das Wort, das den Sommer heraufkam:
Blume.

Blume — ein Blindenwort.
Dein Aug und mein Aug:
sie sorgen
für Wasser.

Wachstum.
Herzwand um Herzwand
blättert hinzu.

Ein Wort noch, wie dies, und die Hämmer
schwingen im Freien.

Камінь.
Камінь в повітрі, я стежив за ним.
Око твоє, незряче, мов камінь.

Ми були
долонями,
ми темряву вичерпали до дна, ми слово
знайшли, що зійшло на вершину літа:
квітка.

Квітка — незряче слово.
Око твоє й око моє:
вони дбають
про воду.

Зростання.
Стінку серця за стінкою серця
гортає воно.

Ще слово, як це, й молоточки
заграють у вільнім просторі.

Sicheldünen, ungezählt.

Im Windschatten, tausendfach: du.
Du und der Arm,
mit dem ich nackt zu dir hinwuchs,
Verlorne.

Die Strahlen. Sie wehn uns zuhauf.
Wirtragen den Schein, den Schmerz und den Namen.

Weiß,
was sich uns regt,
ohne Gewicht,
was wir tauschen.
Weiß und Leicht:
laß es wandern.

Die Fernen, mondnah, wie wir. Sie bauen.
Sie bauen die Klippe, wo
sich das Wandernde bricht,
sie bauen
weiter:
mit Lichtschaum und stäubender Welle.

Das Wandernde, klipenhaft winkend.
Die Stirnen
winkt es heran,
die Stirnen, die man uns lieh,
um der Spiegelung willen.

Die Stirnen.
Wir rollen mit ihnen dorthin.
Stirnengestade.

Schläfst du?

Schlaf.

Meermühle geht,
eishell und unerhört,
in unsern Augen.

Дюни серпасті, без ліку.

В затінку вітру, тисячократно: ти.
Ти і рука,
якою нагим я до тебе проріс,
Втрачена.

Проміння. Воно звіває нас в кучугуру.
Ми несемо сіяння, біль та ім'я.

Біле,
що біжить нам навстріч,
невагоме,
що ми міняємо.
Біле й легке:
хай мандрує собі.

Далечі, місяцеближні, як ми. Вони щось мурують.
Вони мурують стрімчак, об який
мандрівне розіб'ється,
вони продовжують
мурувати:
з піною сяйва й бризками хвилі.

Мандрівне, що змахами манить зі скелі.
Воно зманює
чола,
чола, які нам позичено
для віддзеркалень.

Чола.
Ми котимо з ними туди.
Чіл узбережжя.

Ти спиш?

Поспи-но.

Млин моря кружля своє жорно,
кригосяйно й нечутно,
в наших очах.

Augenrund zwischen den Stäben.

Flimmerntier Lid
rudert nach oben,
gibt einen Blick frei.

Iris, Schwimmerin, traumlos und trüb:
der Himmel, herzgrau, muss nah sein.

Schräg, in der eisernen Tülle,
der blakende Span.
Am Lichtsinn
errätst du die Seele.

(Wär ich wie du. Wärst du wie ich.
Standen wir nicht
unter einem Passat?
Wir sind Fremde.)

Die Fliesen. Darauf,
dicht beieinander, die beiden
herzgrauen Lachen:
zwei
Mundvoll Schweigen.

Кружальця очей поміж пруттям.

Звір мерехтливий — повіка —
веслує угору,
звільняє наш позір.

Райдужна оболонка, плавунка, безсонна й похмура:
небо, сердечносіре, напевне, вже близько.

Навскіс, в залізній петлі,
скіпка, що чадить.
За сенсом світла
збагнеш у ній душу.

(Коли б я був, як ти. Коли б ти був, як я.
Чи не стояли б ми
під одним і тим же пасатом?
Ми тут чужі.)

Плити камінні. На них
щільно одна попри одну, обидві
сердечносірі калюжі:
дві
жменьки мовчання.

Augen, weltblind, im Sterbegeklüft: Ich komm,
Hartwuchs im Herzen.
Ich komm.

Mondspiegel Steilwand. Hinab.
(Atemgeflecktes Geleucht. Strichweise Blut.
Wölkende Seele, noch einmal gestaltnah.
Zehnfingerschatten — verklammert.)

Augen weltblind,
Augen im Sterbegeklüft,
Augen Augen: