Пауль Целан - Мовні ґрати

Година води, баржа з галькою
везе нас у вечір, нам,
як і їй, немає куди поспішати, мертве
Чому стоїть на кормі.
………………………………….
Розвантажено. Легеня, медуза,
розбухає до дзвона, бурий
відросток душі сягає
світлодиханного Ні.

Herzzeit, es stehn
die Geträumten für
die Mitternachtsziffer.

Einiges sprach in die Stille, einiges schwieg,
einiges ging seiner Wege.
Verbannt und Verloren
waren daheim.

Ihr Dome.

Ihr Dome ungesehn,
ihr Ströme unbelauscht,
ihr Uhren tief in uns.

Серця пора,
наснилі нам правлять за
опівнічне число.

Щось промовляло у тишу, щось німувало,
щось ішло своїм шляхом.
Вигнанці й блукальці
мали домівку.

О собори.

О небачені досі собори,
о непідслухані води,
о годинники глибоко в нас.

Stummheit, aufs neue, geräumig, ein Haus —:
komm, du sollst wohnen.

Stunden, fluchschön gestuft: erreichbar
die Freistatt.

Schärfer als je die verbliebene Luft: du sollst atmen,
atmen und du sein.

Заніміння, знову, безмежне, дім —:
приходь, ти можеш тут жити.

Години, складені, ніби чудесне прокляття: досяжний
сховок.

Гостріша, ніж звично, рештка повітря: ти можеш дихати,
дихати й бути собою.

Föhniges Du. Die Stille
flog uns voraus, ein zweites,
deutliches Leben.

Ich gewann, ich verlor, wir glaubten
an düstere Wunder, der Ast,
rasch an den Himmel geschrieben, trug uns, wuchs
durchs ziehende Weiß in die Mondbahn, ein Morgen
sprang ins Gestern hinauf, wir holten,
zerstoben, den Leuchter, ich stürzte
alles in niemandes Hand.

Фенове Ти. Ця тиша
йшла разом з нами, як друге
виразне життя.

Я здобув, я програв, ми вірили
у похмурі дива, ця гілка,
блискавично накреслена в небі, несла нас, вросла
крізь мандруючу білість у місячний тракт, світанок
стрибнув аж у вчора, ми забрали,
збентежені вкрай, світильник, я тицьнув
усе це в нічийну долоню.

In Mundhöhle, fühlbar:
Finstergewächs.

(Brauchst es, Licht, nicht zu suchen, bleibst
das Schneegarn, hältst
deine Beute.

Beides gilt:
Berührt und Unberührt.
Beides spricht mit der Schuld von der Liebe,
beides will dasein und sterben.)

Blattnarben, Knospen, Gewimper.
Äugendes, tagfremd.
Schelfe, wahr und offen.

Lippe wusste. Lippe weiß.
Lippe schweigt es zu Ende.

На рівні уст, відчутно:
нетрі мороку.

(Не мусиш, сяйво, шукати його, лишишся
сніговим прядивом, втримаєш
свою жертву.

Обоє правдиві:
Торканне й Недоторканне.
Обоє говорять з провиною про кохання,
обоє жадають тут бути і вмерти.)

Рубці на листках, пуп'янки, безліч вій.
Пильне вдивляння, дневі чуже.
Шкаралуща, правдива й відкрита.

Уста відали. Уста відають.
Уста домовчать до останку.

Der Tisch, aus Stundenholz, mit
dem Reisgericht und dem Wein.
Es wird
geschwiegen, gegessen, getrunken.

Eine Hand, die ich küsste,
leuchtet den Mündern.

Стіл, із древа годин, на ньому
рисова страва й вино.
За ним
їдять, мовчать, п'ють.

Рука, цілована мною,
ясніє устам.

(Du
fragst ja, ich
sags dir:)

Strahlengang, immer, die
Spiegel, nachtweit, stehn
gegeneinander, ich bin,
hingestoßen zu dir, eines
Sinnes mit diesem
Vorbei.

Aber: mein Herz
ging durch die Pause, es wünscht dir
das Aug, bildnah und zeitstark,
das mich verformt —:

die Schwäne,
in Genf, ich sah's nicht, flogen, es war,
als schwirrte, vom Nichts her, ein Wurfholz
ins Ziel einer Seele: soviel
Zeit
denk mir, als Auge, jetzt zu:
dass ichs
schwirren hör, näher — nicht
neben mir, nicht,
wo du nicht sein kannst.

(Ти ж
запитуєш, ось
моя відповідь:)

Проходження світла,
дзеркала, на весь простір ночі, поставлені
одне проти одного, я,
до тебе підштовхнутий, одно —
думець із цим
перебіжним.

Але: моє серце
пройшло цей відтинок, воно зичить тобі
ока, спраглого світу й потужного в часі,
яке мене перевтілить —:

лебеді,
у Женеві, я цього не бачив, ширяли, немовби
кружляв бумеранг, нізвідки запущений,
до мішені чиєїсь душі: стільки
часу
домисли мені, ставши оком, тепер:
щоб я
почув це свистіння, ближче — не
тут, біля мене, не там,
де ти не можеш бути.