Поль Елюар - Вибрані вірші

Свобода ще незбагненніша відвідин лікаря
Того лікарчука котрого свічка у пустелі
Ледь блимає аж на самому денці дня
Вічність почалася й закінчиться разом із ліжком
Але до кого ти говориш якщо не знаєш
Якщо не хочеш знати
Якщо ти вже не знаєш
То бодай з поваги
Скажи що ж воно таки значить говорити.

З усього того що я розповів про себе що ж залишилось
Я зберіг скарби фальшиві у порожніх шафах
Безпотрібний корабель єднає моє дитинство з моєю тугою
А мої ігри з утомою
Від'їзд з химерами моїми
Шторм з малими арками ночей де я самотній
Острів без тварин з тваринами що я люблю
Жінку покинуту із жінкою завжди новою
Схильною до краси
Єдина реальна жінка
Тут деінде
Даруючи мрії відсутнім
Її рука простягнута до мене
Її зображення в моєму
Я всміхаючись вітаюсь
Ніхто не має й гадки про невігластво
Проте невігластво горує
Так я жив надіями
Тепер розчарувавсь в усьому
В житті в коханні в забутті у сні
У силах слабкостях
Мене вже не впізнати
Мої ім'я і тінь — то чорні маски.

Стільки мрій у повітрі
Стільки вікон в бруньках
Стільки майбутніх жінок
Стільки скарбів-дітей
А правосуддя вагітне
Найніжнішими чудесами
Найчистішими доводами

А проте
В цьому світі щасливці батогами виляскують

Сміх до безтями
Сльози до втрати життя
Очі рот як зморшки
Скрізь плями чесноти
І пітьма серед білого дня.

Дитина видирається на чоловіка
Який каже молодий каже самотній
Як білий аркуш
Бо все має силу новизни
Дитина криком кричить звичайним відлюдникам

Втягнуті болісно
В довгі артерії пітьми

Вона намагається кричати
Але її крик схожий на холодну бомбу вибуху якої
не чути
Схожий на бомбу сліз яких не видко що вони течуть

Дощ сподівання дощ потуги
Великий смертоносний дощ
З подробленого збіжжя як із глеків
На мою лють

Я завжди легковажу своєю долею

Дівчинка з шовковими грудьми Невже я постарів
Полудень північ я засинаю я просинаюсь
Пестячи так ніжно
Красиву доброчесну видру
Котра протистоїть усім рибам.

Коли пелікан

Стіни будинку схожі одна на одну
Дитячий голос відповідає
Так як пшенична зернина і чоботи-скороходи
На одній із стін висять родинні портрети
Мавпа до безкінечности
На іншій — двері ця картина мінлива
Куди я власне і проникаю
Перший

Потім міркують під лампою
Про дивне зло
Що творить божевільних і геніїв
Дитина має знання
Таємні порохи які вона приносить здалеку
І які торкаються її заплющених очей

Маленький бідолашний янгол казала мати
Тим голосом матерів що менш вродливі за своїх дочок
І ревниві

Віолетта мріяла про молочні ванни
Гарні сукні свіжий хліб
Про гарні сукні чисту кров
Одного дня батьків не стало
У садах юности
З'являться незнайомі
Всі незнайомі
Чоловіки задля яких вона завжди уся нова
І перша
Чоловіки задля яких відмовляються від себе
Чоловіки задля яких немає дівчини-особи

Віолетта мріяла зруйнувати
І зруйнувала
Жахливий гадючник кревних зв'язків.

Коли світанок випускає пазурі
На першому лісистому узгірку
Що відбиває лиш тремтіння
Безодня відкривається небес

Коли твоя сукенка розгортається цілком
Вгортаючи у сяйво твоє ніжне тіло
Дарує твої перса лискучі і покірні
Які ще не спізнали боротьби
Немов жовтці плямисті
У розпалі рокованих потьмарень
Чи горностай принесений у жертву
Або коли лице твоє стає бентежним

Що я люблю в лиці твоєму — це появу
Палаючої лампи серед дня.

Буря сукні яка налітає
Потім тіло просте безхмарне
То ж прийдіть розкажіть про всі ваші принади
Ви хто має свою дещицю щастя
Ви хто часто оплакує долю жахливу ту що
Вас зробила такою щасливою
Яка не хотіла докоряти
Яка не вміла звабити чоловіка
Не покохавши його в іншому