Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Овідієві елегії, однак, — не для вузького кола знавців і цінителів надскладної Горацієвої поетики; у своїй гідній подиву наскрізній гармонії вони наче й створені для того, щоб бути в усіх на устах; саме в озвученні ці вірші виявляють свій чар, свою окриленість. Зауважмо, що антична поезія загалом народжена у звучанні й для звучання (читання вголос увійшло в звичай значно пізніше). Кожен рядок, особливо в Овідія, одразу ж запам’ятовувався: цій меті, легкому запам’ятовуванню, слугував увесь арсенал зображувальних засобів (сьогодні — переважно рима).

Сказане мало що прояснить, якщо не озвучимо, навіть не знаючи латини, бодай два рядки з «Любощів». Для цього треба лише стежити за вказаними ритмічними наголосами, зробити паузу (цезуру) посередині другого рядка, пентаметра, тобто п’ятимірника, де п’ять ритмічних наголосів (попередній — гекзаметр, шестимірник; разом вони творять елегійний дистих, тобто двовірш; про нього — у зачині «Любощів»), зробимо це — і не помилимось у читанні, така прозора й чиста звукова канва вірша, такі вивірені пропорції між голосними й приголосними, такий мелодійний і грайливий перегук не лише звуків, а й фраз: у другій половині пентаметра відлунює повтором провідна думка, що на початку гекзаметра («Л.», I, 9, 1–2):

В українському озвученні:

Є належний ритмічний хід вірша, є «зміст» (слово беремо в лапки, бо що таке зміст у поезії поза органічним зв’язком із мистецьким озвученням — формою?). Немає — увиразненого дієсловами й активними дієприкметниками руху: «militat» — служить у війську, воює ; «amans» — той, хто кохає (в перекладі — іменники: «коханець», «вояк»); немає чіткого, «геометричного» рисунку поетичної фрази, важливого її обрамлення, основного акценту: militat — amanas(у вільному перекладі: «любити — то мов у війську служити»). Головне ж — немає такого, як у першотворі, неповторного звукового блиску («…медь торжественной латыни» — в О. Блока), високої тональності, яку підтримує десять разів повторений голосний «і», а ще — тільки-но згаданої гармонії голосних і приголосних. Промовиста для римлян була й сама назва «Cupido» — Купідон (лат. Амур, грец. Ерос, Ерот): латинське «cupido», хіть, сильне жадання, любовний потяг до когось — від дієслова «cupere» — ( хотіти, жадати ), що мовби уточнює семантику дієслова «amare», любити , стає його синонімом: «Я і ненавиджу, а все одно — не жадати не можу», — перифразує Овідій у своїх «Любощах» (II, 4, 5) Катуллове «odi et amo» (люблю й ненавиджу) [4] Подібно — й у третій книзі (11, 33;38): «Ба! Але серце мені поривають любов і ненависть…»; «Блуду сахаюсь, але — тіло однако люблю». .

Звукова експресія вірша нерідко буває такою інтенсивною, що видається грою світла й музики, як у цих ось рядках, що вславляють Амура-тріумфатора («Л.», І, 2, 41–42):

Озвучені бодай один раз, ці рядки (в оригіналі, звісно) залишаються у пам’яті, бо зачаровують слух справжньою, доведеною до віртуозності, а разом з тим легкою і грайливою, як сам пустотливий Амур, гармонією слів. У цій гармонії — подвоєння сонорних ( звучних ) m, n,м’якого l,а також акцентовані голосні і, а,й знову ж таки зблискує неперекладний у нас активний дієприкметник variante (variare — ряхтіти, мінитися ): бачимо не лише самоцвіти що у крильцях та в волоссі Амура, а те, як вони вилискують, ряхтять різними барвами під палким італійським сонцем (от і співчуваймо римлянам, які ще «не винайшли рими», от і називаймо латину… «мертвою» мовою). Звідси — відкритість вірша, його лет, його музичне, звукове й зорове fortissimo, бо ж мова не про буденне — про тріумф. А тріумфатором, зауважмо ще раз, — не поважний римський вождь, а легковажний, збиточний Амур, полонені ж — не якісь там чужинці, а римські дівчата і юнаки, серед яких — сам поет. Що ж у перекладі?.. Знову ж таки ритм і зміст, а ще — повтори, які, однак, лише частково виконують ту функцію, що в оригіналі: прикметник «aureus», золотий , перегукується з іменником «aura», повітря, подув … Повтори, або рефрени, приспіви, що засвідчують живий зв’язок Овідієвого письма з народною піснею, як, скажім, у «Любощах» (І, 6): «Ніч, мов на крилах летить — засув на дверях одсунь!» — все це, власне, аура, єдність сенсу і звуку, окриленість думки і вірша.