Овидий - Любовні елегії. Мистецтво кохання

Втім, не Семелу, не Леду я вчу, не ту, що з Сідону {235} 235 251. Ту, що з Сідону … — йдеться про Європу, дочку фінікійського володаря Агенора.
Ген через моря глибінь начебто бик її віз,
І не Єлену, яку Менелай заповзявсь відібрати
Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) —
Є кого вчити в нас: юрми дівчат — і гарненькі, й не дуже,
Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут.
Гарним ані настанов, ні науки не треба, бо їхній
Посаг — це гарність, вона ж — сильна сама по собі.
Море ясне — спокійний плавець, а коли спохмурніє —
[260] Вміння і засоби всі враз він пускає у хід.
Ледве чи є десь без вади лице. Ти й плямку найменшу
Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай!
Куца — сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали;
Нижча від куцої ти — гостя на ложі стрічай.
А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту,
Спритно на ноги собі ще й покривало накинь.
Вільний — для надто худих я радив би одяг; так само
Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей.
Надто бліда до рум’ян хай вдається; а для смаглявих,
[270] Щоб відбілили себе, риба на Фаросі є.
Недосконалу стопу білосніжне взуття хай ховає,
Ніжку худу — ремінцем аж до колін обвивай.
Прикру нерівність плечей підправить подушечок пара,
Грудям пласким повноти кругла пов’язка додасть.
Пальці не дуже тонкі, не надто гладкі в тебе нігті? —
Менше руками собі в бесіді допомагай.
Запах із рота важкий — натще розмовляти не квапся,
Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь.
Зуб почорнів? Чи більший котрийсь? Чи вибився з ряду? —
[280] Не усміхайся, бо цим — тільки нашкодиш собі.

Сміх, вір не вір, у жінок — це теж поважна наука:
Ще ж і корисна, бо й сміх — теж якась частка краси.
Смійтеся, злегка лише, щоб дві ямочки грали на щічках,
Нижня губа щоб ледь-ледь верхніх торкалась зубів.
Смійтесь, отже, не так, щоб живіт од сміху стрясало, —
Хай по-жіночому сміх — солодко, ніжно бринить.
Деяких так бере сміх, що аж губи їм викривляє,
Інших — трясе, от і знай: плач то у них, а чи сміх.
Ще у якоїсь сміх — наче скрик: при жорні, буває,
[290] Знуджена колом іти, так-от ослиця ревне.
Далі наука й плачем зайнялась: уже й плачемо гарно —
Знаємо місце і час, спосіб і міру плачу.
Мало того! Велимо, щоб язик на тій чи на іншій
Літері мов спотикавсь, як у дитини бува:
Знадою й вада стає: одне якесь слово чи інше
Гірше, ніж досі могли, ми вимовляти вчимось.

От і бери усе те, раз воно помічне, до уваги.
Ще одне, теж помічне: вчись і жіночій ході.
Зваба і в ній немала: чи когось прихилиш до себе,
[300] Чи, навпаки, відштовхнеш, — вирішить саме хода.
М’яко ступає одна, погойдує стегнами звабно,
Туніка складками вслід — наче та хвиля морська.
А під тією аж стогне земля: мов червонощока
Повна умбрійська жона кроком сягнистим іде.
Міра вирішує все: тут селюцтво, а там щось аж надто
Витонкле. Ще раз кажу: міра вирішує все.
Плечеко ліве твоє, пам’ятай, хай оголеним буде
І, що важливо, — й руки, лівої, не прикривай.
Надто, коли білосніжна вона: з цілунком, бувало,
[310] Я до такого плеча не один раз припадав!

Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом
Судна спиняти могли, хоч би які там прудкі.
Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос —
Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив.
Часто лиш голос один — найбільша зваба жіноча,
І невродлива, бува, — голосом гору бере!
То переспівуйте ви в мармурових театрах почуте,
То на єгипетський лад пісеньку снуйте легку.
Хто між моїх учениць — беріться до гри на кітарі:
[320] В лівій — вона, гомінка, паличка — в правій руці.
Скелі зворушував, і хижаків, і води підземні,
І триголового пса лірник родопський — Орфей.
Камені клались самі, правий меснику неньки своєї {236} 236 323. Месник неньки своєї — легендарний музикант Амфіон, син Антіопи; разом зі своїм братом Зетом вибудував мури довкола Фів. ,
Чуючи ліру твою, — й мури фіванські росли.
Й рибу німу Аріон — у давній переказ повірмо —
Струнами й співом своїм посеред хвиль чарував.
Грати й на наблі {237} 237 327. Набла — музичний інструмент, подібний до арфи. учись, обіруч бий у струни доладно:
Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.

Знай Каллімаха пісні й поета із Косу, й Теосця {238} 238 329. Поет із Косу — грецький елегійний поет (IV ст. до н. е.), сучасник Каллімаха , вчитель Теокріта; Теосець — Анакреонт (VI ст. до н. е.), славнозвісний співець вина і любові. ,
[330] Що на бенкетах співав, старець, славитель вина.
Знай і Сапфо, найсолодшу Сапфо, й того, хто про Гету
Нам оповів, крутія {239} 239 331-332. Гета-крутій — тип хитрого раба в елліністичній і римській комедії, зокрема у Менандра і Теренція. , як то він батька дурив.
Щось із Проперція теж, із чутливого, варто читати,
Щось іще з Галла, а щось, миле, з Тібулла іще,
Чи із Варрона {240} 240 335. Варрон — Марк Теренцій Варрон (116-27 до н. е.), на диво плідний римський вчений-енциклопедист, поет; поема, про яку тут йдеться, не збереглася. — про золоте, що сестрі твоїй, Фріксе,
Руно нашкодило так, чи про того втікача
З Трої — Енея, про перший зачин високого Риму, —
Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.
Може, й моє до згаданих тут долучиться ймення,
[340] Може, в летейську ріку твори не кануть мої —
Скаже хтось: «От почитай, як тонко пише співець наш,
Як він і чоловіків розуму вчить, і жінок,
А чи із трьох його книг — про любов — підбери собі дещо
І з розумінням, чуттям ніжно ті вірші читай;
Чи із послань — із творів, що він, уперше для Риму
Склав їх, теж до ладу спробуй озвучити їх».
Хай так і буде! Тебе прошу, Фебе, й тебе, охоронцю,
Вакху рогатий, і вас — дев’ять співучих богинь!